Андрей Некрасов - Пригоди капітана Врунгеля

Ну, я вирішив трохи полежати, відпочити. Зовсім було зняв навушники, раптом чую: невже «СОС»? Прислухався: Т-Т-Т… Та, Та, Та, Т-Т-Т…» Так і є: сигнал біди. Судно гине, й тут десь, поблизу. Я завмер, ловлю кожний звук, хочу дізнатись детальніше: де? що? А тут саме хвиля накотила, та так піддала «Біду», що вона, бідолашна, зовсім лягла на борт. Білки завили. Але це б ще нічого. Тут значно гірше вийшло: приймач скік зі стола, зірвався, знаєте, бух об переборку й розлетівся на шматки, й бачу: не збереш. Передачу, звісно, як ножем одрізало. И таке важке почуття: недалеко з кимсь трапилося лихо, а де, з ким — невідомо.

Треба йти виручати, а куди йти — хто його зна? Й зуб ще гірше розболівся.

І от уявіть: саме він мене й виручив! Я, не довго думаючи, хапаю кінець антени — й прямо в зуб, у дупло. Біль пекельний, іскри з очей посипались, але зате прийом знову налагодився. Музики, правда, не чути, та мені, скажу по правді, та музика ні до чого. Яка там музика! А морзе зате — краще й не придумаєш: крапка — кольне непомітно, як шпилькою, а вже тире — наче хто шуруп туди закручує. Й ніякого підсилювача не треба, й ніякої настройки — хворий зуб з дуплом і без того має високу чутливість. Терпіти, звичайно, важко, але що поробиш: у такому становищі доводиться жертвувати собою.

І, ви не повірите, так усю передачу до кінця на зуб і прийняв.

Записав, розібрав, переклав. Виявляється, майже поряд з нами норвезький парусник зазнав аварії: сів на мілину на Доггербанці, має пробоїну, ось-ось піде на дно.

Тут думати ніколи, треба йти виручати. Я забув про зубний біль і сам почав розпоряджатися рятуванням. Піднявся на палубу, став до штурвала.

Йдемо. Ніч кругом, холодне море, хвилі б'ють, вітер свистить…

Ну, з півгодини пройшли, відшукали норвежців, освітили ракетами. Я бачу — діло кепське. Впритул, бортом до борту не станеш — розіб'є. Шлюпки в них усі знесло, а на кінцях перетягати людей в таку погоду теж рисковано: ще перетопиш, чого доброго.

Зайшов з одного боку, зайшов з другого — нічого не виходить. А шторм ще дужче розгулявся. Як налетить на це суденце хвиля, то його і не видно зовсім. Перекочується через палубу, самі щогли стирчать… Стоп, думаю, це нам з руки.

Я вирішив рискнути. Зайшов на вітер, повернув оверштаг і разом з хвилею на всіх парусах пішов фордевінд повним ходом.

Розрахунок тут був дуже простий: у «Біди» осадка невелика, а хвилі — як гори. Втримаємось на гребені — якраз і проскочимо над палубою.

Ну, знаєте, норвежці уже втратили надію, а я тут як тут. Стою на стерні, правлю так, щоб не зачепити за щогли, а Лом ловить потерпілих просто за комір, одразу по двоє. Вісім разів так пройшли й витягли всіх — шістнадцять душ на чолі з капітаном.

Капітан трошки образився: йому останньому належить залишати судно, а Лом з поспіху та в темряві не розібрав, підчепив його першим. Негарно вийшло, звичайно, ну та нічого, буває… І тільки зняли останню пару, дивлюся: котить дев'ятий вал. Налетів, ухнув — тільки тріски полетіли від нещасного суденечка.

Норвежці поскидали шапки, стоять, дрижать на палубі. Ну, й ми подивилися… Потім розвернулися, лягли на курс і пішли повним ходом назад, у Норвегію.

На палубі тіснота — не повернешся, але норвежці нічого, навіть раді. Та воно й зрозуміло: звичайно, й тісно, й холодно, а все ж краще, ніж купатися в таку погоду.

Так… Виручив, урятував норвежців. Ось тобі й «Біда»! Для кого «Біда», а для кого чудесний, як кажуть, порятунок від загибелі.

А все винахідливість! У далекому плаванні, юначе, якщо хочете бути хорошим капітаном, ніколи не втрачайте жодної можливості, використовуйте все для справи, навіть особисту недугу, якщо для того випаде нагода. Отакечки!

Прийшли назад у Норвегію, в місто Ставангер. Ці моряки виявилися благородними людьми й прийняли нас чудово.

Мене й Лома поселили в найкращому готелі, яхту за свій рахунок пофарбували найдорожчою фарбою. Та що там яхту — білок і тих не забули: виписали на них документи, оформили як вантаж, а потім приходять і питають:

— Чим накажете годувати ваших милих тваринок?