Андрей Некрасов - Пригоди капітана Врунгеля

— Вірно, — каже, — ви дозволили, а я не подумав. Не стану я більше співати, я вже краще лічитиму…

Виліз я, заспокоїв кочегарів. Роз'яснив, що мовляв, це в топці вогонь гудів. Це й механік підтвердив.

— Буває, — каже, — таке явище.

І от, нарешті прибули ми в Канаду. Ми з Фуксом зійшли, розпрощалися з капітаном, а вночі й Лома контрабандним порядком переправили на берег. Сіли в тихій таверні, обговорили становище й міркуємо, як далі добиратися. Маршрут нас не турбував. Вирішили так: з Канади до Аляски, з Аляски через Берінгову протоку на Чукотку, а там ми вдома, там уже як-небудь…

У цій частині план затвердили.

А от засоби пересування примусили замислитись. Тут зима, знаєте, ріки стали, сніг кругом, залізниць немає, на автомобілі не проїдеш. Пароплавом — це треба ждати до весни…

Ми порадились і вирішили купити нарти, ну й там що попадеться — оленя чи собак. Розійшлися промишляти хто куди…

Я по нарти пішов, Лом вирядився шукати оленя, а Фукс взявся собак добути.

Нарти мені попались міцні, красиві, зручні. Лом дещо менших успіхів досяг. Привів плямистого оленя середньої вгодованості. Тут його спеціалісти обдивилися, оглянули й дали характеристику: по рогах, мовляв, олень першого класу, а по ногах — нижче середнього: копита вузькі.

Ну, ми вирішили попробувати. Запрягли. Не везе олень. По снігу ще сяк-так, а на річку, на кригу вийшли — наш олень кроку ступити не може. Ноги так і роз'їжджаються.

Я бачу — слід би підкувати його, але підків нема.

Й тут, знаєте, пригодилася кормова дошка. Недаремне я її, значить, віз. Відгвинтили ми від неї мідні літери й тими ж шурупами сяк-так оленю до копит пристосували. И помогло, знаєте, непогано. Правда, дрейф у оленя став меншим, а хід все одно не прискорився. Ледача худобина попалася!

Тут Фукс прийшов із своєю покупкою. Привів отакого невеличкого собачку з гострою мордочкою. За атестатом, собачка — призовий вожак, передовий. Ну, ми й вирішили запрягти його за фахом, гайдарем, так би мовити.

Але це легко сказати. З оленем ми впорались одразу: натягли йому замість хомута рятувальний круг (круг теж пригодився, як бачите; в хорошому господарстві все в діло піде). А собака, знаєте, не дається, кусається, шкірить зуби. Піди-но запряжи такого!

Ну, сяк-так все-таки загнуздали. Змайстрували йому дугу, ввели силоміць в голоблі, відпустили…

Ну, доповім я вам, і була ж вистава! Олень б'є копитами, потрясає рогами, собака виє, і тварини, уявіть, досить енергійно задкують.

Я вже хотів так, заднім ходом, і вирушати, але для досвіду вирішив поміняти їх місцями. Хоч і кажуть, що від перестановки доданків результат не змінюється, але це, знаєте, в алгебрі, а тут зовсім інше діло.

Ну, переставили, перепрягли.

І що б ви думали? Припустив наш олень інохіддю, тільки п'яти виблискують.

І собака — за ним. Клацає зубами, підвиває, однак теж тягне, як паровоз.

Ми з Ломом ледве на нарти змогли скочити, а Фукс — той тільки й встиг ухопитися за вірьовку. Майже півмилі так і проїхався, наче штормовий якір.

Ну, доповім я вам, і гонка випала! Лага я з собою не взяв, та й користуватися ним на льоду незручно. Однак, орієнтуючись на берегові предмети, швидкість у нас була неймовірна. Селища мигтять, проносяться, наче в тумані, нарти стрибають по льоду, в ушах свистить.

У оленя пара з ніздрів, копита виблискують і так ото спритно друкують: «Б-І-Д-А», як на «Ундервуді».

Й песик старається, скиглить, підвиває, язика набік висолопив, однак теж не відстає.

Одне слово, не встигли озирнутися — кордон Аляски. Тут шерифи з гвинтівками, з прапорами…

Я, знаєте, вирішив пригальмувати: незручно пересікати кордон без виконання формальностей. Кричу:

— Малий хід, стоп!

Куди там! Олень мій не дивиться, не слухає, мчить, Немов заводний.

Тут один шериф змахнув хустинкою, інші дали залп… Я думав — кінець, однак бачу — все благополучно. Помчали далі. Й хвилин так через п'ять обганяємо упряжку, потім ще дві упряжки, потім я вже й лічити перестав — стільки обігнали. Ті поспішають, а я радий би тихіше їхати, та не можу вдержати свою пару… Й ось відкривається форт Юкон за поворотом. Там народ стовпився на льоду. Махають, кричать, стріляють у повітря. Стільки народу зібралося, що не витримав лід, проламався.

Натовп розступився до берегів, а в нас прямо по носу величезна ополонка, й ми з небезпечною швидкістю наближаємось прямо до неї. Я бачу — справа погана. Ну й вирішив: накренив нарти набік, голоблі зламалися, я — бебех у сніг з усім екіпажем, а олень мій з розгону прямо у воду, з собакою, з усім.