Андрей Некрасов - Пригоди капітана Врунгеля

Ну, пішли. Цього разу без пригод, рівно через два дні благополучно прибули в Олександрію, стали на якір, викликали торгового агента, а самі поки що влаштувалися на палубі. Відпочиваємо, дивимося на всі боки, ділимося враженнями.

Проте, скажу я вам, у той час і поділитись було нічим.

Тепер інша справа. Тепер Єгипет — країна як країна й народ як народ — своїми ногами стоїть на своїй землі. У давнину теж Єгипет славився, Олександрія теж славилась на весь світ. А в той наш захід порт цей не являв для цікавого мандрівника абсолютно ніякого інтересу. Тільки розмови, що, мовляв, Єгипет — країна фараонів і таке інше. А зайдеш — і подивитися нема на що. Порт як порт — широка торгівля, вивіз бавовни, біля набережної глибина двадцять шість футів. Прапор, правда, й тоді був єгипетський, але порядки були англійські, й кораблі англійські, й полісмени англійські. Тільки й різниці, що жебраки там без фраків ходили. Які там фраки! Інший роботяга, землероб, рибалка, чиновники навіть і ті босі ходили, а то, вибачте, майже й зовсім без штанів!

Так. Ну, нарешті з'явився агент. Перевірив запис у вантажних документах, відвів нам місце в порту й почав приймати вантаж. Ми здали оселедців, як належить, за рахунком, підбили підсумок, і тут у мене просто серце впало: вірите, майже половина табуна розгубилася в дорозі!

Випадково відбилися, відстали чи свідомо дезертирували — цього я вже не можу сказати. Але факт лишається фактом — півтабуна як не було! Ой, дивлюся — погано.

Звичайно, можна б сперечатися, виправдуватись, посилатися на непередбачені обставини, але все це несолідно, непереконливо. Одне слово, засмутився я страшенно, зажурився, але тут раптом у мене сяйнула думка.

— Дозвольте, — кажу я, — де ж це чувано, щоб такий вантаж, як оселедці, здавався поштучно? Потрудіться зважити їх, а тоді вже заявляйте претензії.

Ну, той бачить — не на простака натрапив, узяв вантаж на терези й, повірите, виявилась значна прибавка у вазі! Вас може здивує цей факт. Однак, якщо розібратися, то тут і дивуватись нема чому. Я заздалегідь знав, що так буде, й мені неважко пояснити вам причину цього явища. Подумайте, зважте обставини справи, й ви зрозумієте, що інакше й бути не може: спокійна мандрівка, чудове харчування, зміна клімату, морські купання… Все це зміцнює організм. Ну, зрозуміло, оселедці поправились, поповнішали, набрали жирку.

Так що спроба моя вдалася блискуче, і, закінчивши розрахунки, я вирішив відпочити, провітритись на березі й оглянути тутешні визначні місця.

Вирушили в глиб країни, в пустелю. По пустелі там ходить тролейбус, але в тролейбусі їхати нецікаво, й ми вирішили скористатися місцевими засобами пересування. Я сів на двогорбого верблюда, Лом — на одногорбого, а Фукс — на осла. Вийшла досить мальовнича група.

Так, цілим караваном і прибули в Каїр. А в Каїрі — ось там інша справа. Там і тоді був справжній Єгипет, і від кожної п'яді землі віяло ароматом глибокої давнини. Аякже! Там і пустеля Сахара, й бедуїни, й фінікові пальми, а головне — гробниці фараонів, сфінкси та інші пам'ятники сивої давнини. Ми першим ділом поїхали оглядати піраміди. Заплатили, скільки там слід, взяли вхідні квитки, стриножили тварин і пішли.

Йдемо підземними коридорами. Там, знаєте, все так і стоїть незаймане п'ять тисяч років. Обстановка розкішна: чистота, електричне освітлення, на кожному перехресті — чистильник чобіт, на кожному розі — ларьок з морозивом… загалом, непогано жили покійники.

Ну, ми почитали ієрогліфи, глянули на золотий саркофаг, на мумію і пішли назад. Вийшли, глядь — Фукс пропав. Підождали, підождали — нема Фукса. Зібралися йти на розшуки, а тут він сам біжить назустріч і держиться за вилицю. Я подивився — у нього синяк на всю щоку.

— Хто ж це вас, Фукс? — питаю я.

— Та я там шматочок саркофага відколупнув на пам'ять, а фараон як стукне! — захникав Фукс.

— Та ви збожеволіли, Фукс! — кажу я. — Він же мертвий, той фараон.

— Авжеж мертвий! Живісінький, та ще не один, їх там ціла рота, отих фараонів.

— Яких це фараонів, єгипетських?

— Чому єгипетських? Англійських. Он крокують.

Тут я побачив загін поліцейських і зрозумів, що Фукс має рацію. Дійсно, справжнісінькі фараони: в шоломах, з кийками…