Іван Ющук - Троє на Місяці

— А знаєш, Граматику, — обізвався Капітан від пульта керування, — я мало не проспав старту.

Граматик добре почув свого товариша, але не знав, що й казати, вражений його признанням. Це йому так само не вкладалося в голові, як би й те, коли б Капітан устав на уроці й сказав: “Я не виконав домашнього завдання”. Такого з Капітаном не бувало.

— Коли я вчора ввечері попрощався з тобою, — вів далі Капітан, — то подумав, що не завадить ще раз перевірити всі наші розрахунки. Аж за північ засидівся. На щастя, усе виявилося правильним. Звичайно, й Друг мені допомагав. А потім як заснув — мабуть, до обіду проспав би, якби Друг не розбудив.

Тут і Граматик не втримався — теж признався в своїй слабкості:

— Ой, як важко так рано вставати! І чую: уже півні кукурікають, скоро сонце сходитиме, а я очей розплющити ніяк не можу. Ще б тільки хвилину, здається, однісіньку хвилину поспати.

— То й ти теж не снідав? — здогадався Капітан. — Може, підкріпимося трохи?

Капітан легко відштовхнувся від сидіння, перевернувся через голову і, схопившись за припасований до стінки ремінь, плавно загальмував перед відсіком з харчами. Натиснув кнопку, дверцята розсунулися. Він обернувся до Граматика, запитуючи поглядом, що йому дати з-поміж акуратно попідписуваних пакуночків і пакетів, якими були щільно заставлені полиці. Пес тим часом умостився на його місці за пультом керування.

— Я пізніше снідатиму, — відмовився Граматик. — Коли ми стартували, мене так причавило, що, здавалося, корабель полетить, а я впаду на Землю. Через те, мабуть, і їсти ще не хочеться. Хіба що узвару вишневого вип’ю.

Капітан подав Граматикові прозорий пакет з темно-червоним вишневим узваром.

— Але вважай… — почав був Капітан.

— Знаю, знаю, що ти хочеш сказати, — перебив його Граматик. — Мовляв, в умовах невагомості будь обережний з рідиною. Заґавишся — і диви: вона вже мандрує по кабіні. Збереться в кулю й загрожує комусь залити обличчя. Знаю про це.

Він поволі, не роблячи різких рухів, надрізав пакет і потім так само обережно підніс його до рота, затиснув розріз губами й задоволено почав смоктати узвар.

І раптом закашлявся: рідина потрапила йому в гортань. Граматик швидко затулив рота рукою, але з пакета, якого він відсмикнув від губів, вичавилася велика, мов червоний перестиглий помідор, булька і, пропливши метр-півтора, зависла посеред кабіни.

Булька нагадувала ялинкову прикрасу. Усередині в ній іскрилися пухирці повітря. Ніби куля з прозорого рубіну, вона поволі оберталася, переливаючись червоними зірочками.

Граматикові зробилося прикро, що так зарозуміло знехтував Капітановим застереженням. Тепер він увесь аж напружився, щоб не вчшіпти ще якогось хибного кроку — не кинутися, наприклад, ловити кулю. Бо тоді вона від руху повітря почала б гасати по кабіні. Найгірше було б, якби рідина потрапила в прилади, особливо в електроніку. Це могло б вивести з ладу на якийсь час усю орієнтаційну систему корабля. Звичайно, буде неприємно і коли узвар заллє сидіння, ілюмінатор чи, скажімо, чийсь скафандр.

Граматик затиснув прищіпкою розріз у пакеті, у якому залишилося вже менше половини узвару, і обережно, тримаючись за ремені, прикріплені до стінок, рушив до темно-червоної кулі. А вона, мов дражнячись із ним, гойднулася й тихо попливла в протилежний бік, пускаючи Граматикові в очі рубінові зайчики.

— Стривай-но, — стримав його Капітан. Граматик зупинився, зупинилася й куля.

— Це наша перша, але, мабуть, не остання й не така вже страшна пригода. Потрібно спочатку все обміркувати, а потім уже діяти напевно. Мабуть, треба ввімкнути пилосос…

— Не найкращий варіант, — заперечив Граматик, не зводячи очей з мерехтливої кулі. — Узвар заліпить мішок, вимаже моторець. Я, здається, знайшов інший спосіб. У нас є вогка скатертина. Нею треба зловити цю кулю.

— Справді, ідея. Але в мене є, мабуть, ще краща: вибрати узвар гумовою грушею.

— Підходить, — погодився Граматик.

Капітан дістав із скриньки гумову грушу, вичавив із неї повітря й поволі став підкрадатися до темно-червоної кулі. Але куля теж рушила — в протилежний бік.

— Граматику, наганяй, її на мене.

Нарешті хоботок гумової груші торкнувся узвару, Капітан почав відпускати грушу, й куля стала зменшуватися, доки зовсім не зникла. Граматик скатертиною зловив кілька дрібних крапель.

— Ну от, — полегшено зітхнув Капітан, — операція “Узвар” закінчилася успішно. Не забудь, Граматику, написати про це в корабельному журналі… А тепер — по місцях. Під нами, очевидно, Середземне море.