Євген Велтистов - Пригоди Електроника

Як відомо, казка підлягає загальним законам мистецтва. Буває, розповідає літератор про близьке, буденне, все в нього зовні правдоподібно. А читач, відчуваючи фальш, каже, як режисер неуважному акторові: “Не вірю!” Це вирок.

У книжці Є. Велтистова дивовижні, неймовірні ситуації відбуваються одна за одною. Але написані повісті про Електроника виразно, яскраво. І, з самого початку сприйнявши умовність, святкову фантастичність сюжету, віриш уже всьому: і лукавому професорові Громову, який віддавав перевагу звичайному таксі над вертольотами, й хлопчикові-роботові, що виявився мов дві краплі води схожим на школяра Сергійка Сироїжкіна, й нечуваній Країні двох вимірів, де все плескате — люди, будинки, м’ячі, дерева… Та іншим чудесам. Усе це художньо вірогідно.

Є. Велтистов справді вміє говорити про складне просто. Він здатний побачити звичні, навіть банальні речі з нового боку. Його перо оживляє безплотне, перетворює абстрактне на конкретне. Він, безперечно, “фізик”, а не “лірик”. Симпатії на боці точних наук. Але зневаги до “лірики” він не поділив. Герої “Електроника” не однобічні: так, математик Таратар, розповідаючи учням про процес творчого відкриття, навів як приклад… вірші Пушкіна. Прочитав їх тихо, майже пошепки. І до класу немов увірвався безшумний вітерець, що затуманив очі.

Цікаво, а цей математик — вигаданий? Виявляється, не зовсім. Працюючи над “Електроником”, автор вчащав до однієї московської спецшколи з математичним ухилом. Познайомився із старим учителем. Старого вчителя звали І. Я. Танатар. На уроках Танатар не обходився без жарту, ходив з дітьми в походи й випускав у класі газету “Програміст-оптиміст” на “танатарській” мові формул. Коли у видавництві обговорювали рукопис “Електроника”, автор попросив дати її на рецензію старому вчителеві. Й дістав від нього відзив: майбутня книжка “має зацікавити читача”.

Фантастів усього світу хвилює тема збунтованої машини. Є книжки, де ця тема розв’язана трагічно. Це можна зрозуміти: технічний прогрес, який, здавалося, мав позбавити людей від усіх лих, продемонстрував свою двоїстість: дав не тільки надвигоди, а й супербомбу.

Є. Велтистов — оптиміст. Він вірить у перемогу розуму й людяності. Втеча електронного “хлопчика”, випадково зарядженого струмом надто високої напруги, — лише жарт, який рухає життєрадісний сюжет.

Гадаю, не помилюся, коли назву серед літературних учителів Є. Велтистова ім’я Аркадія Гайдара. Йдучи своїм шляхом, автор “Електроника” враховував досвід чудового дитячого письменника. Його книжка заряджає тих, кому адресована, інтересом до науки, до поезії, до всіх досягнень людського генія. І сама вона викликана до життя цим інтересом, продиктована ним.

Електроник одразу ж полюбився дітям. Після виходу першої частини трилогії виникли піонерські клуби “Електроник”, які об’єднували юних ентузіастів фізики, інформатики та інших наук. Діти стали малювати й конструювати власних роботів. І пробували писати власні повісті про Електроника.

Потім з’явилася друга, третя частини…

А коли на телеекран вийшов трисерійний фільм, поставлений за сценарієм Є. Велтистова режисером К. Бромбергом, в бібліотеках вишикувалися довгі черги за “Електроником”. Книжку видавали лише на два дні. Успіх перевершив сподівання. В редакцію “Пионерской правды”, на телебачення на ім’я автора надійшло близько 80 000 листів від читачів і глядачів, а потім їх і зовсім перестали лічити. Одна дівчинка написала, що після знайомства з Електроником, зрозуміла: “Треба бути чесною, працювати своїм розумом”, і якщо раніше вчилася на “три”, тепер вчиться на “три” й “чотири”. От який прогрес. Інша дівчинка навідріз відмовилась, поки не додивиться Електроника, виїхати в піонерський табір. Діти розповідали, що проводять конкурс на “найкращого Електроника за навчанням”, ставлять за “Електроником” вистави. А школярі з дагестанського міста Хасав’юрта навіть запропонували “влаштувати олімпійські ігри на честь Електроника й Сироїжкіна”!

У 1982 році Євгенові Серафимовичу Велтистову присуджено почесне звання лауреата Державної премії СРСР за сценарій багатосерійного художнього фільму “Пригоди Електроника”.

Доктор фізико-математичних наук, професор С. Капіца назвав Електроника “Буратіно наших днів”, а його історію — казкою, спроектованою в електродний вік. Сьогодні з Електроником дружать діти В’єтнаму й НДР, Греції І Франції, Болгарії і Японії!.. В який же ряд поставити книжку, де палко сформульовані “основні закони” творчості: працелюбство! захопленість! знання! сміливість! завзятість! мінус зазнайство!.. Або — плюс скромність, як кому більше подобається.