Веніамін Росін - На каравелі Улюбленець Нептуна

Після цього, заспокоївшись, алхімік, як був зодягнений, повалився на скриню. Хвилювання протягом дня далося взнаки, й Гуго миттю заснув.

Розбудив алхіміка той же крик, який так налякав Федю. Астролог прислухався. Навкруги було тихо. Вирішивши, що йому просто почулося, Гуго повернувся на другий бік. Тієї ж миті знову пролунав відчайдушний зойк, почулося тупотіння ніг по палубі, лайка, стривожені голоси.

— Бунт почався! Молодець Педро, не дрімає! — вигукнув зраділий алхімік і сповз із скрині.

Тепер він був уже іншої думки про Педро й високо оцінив далекоглядність свого спільника, що розпочав різанину вночі. В паніці, яка зчинилася на кораблі, сонному капітану та його однодумцям важко буде розібратися в подіях.

Схопивши кинджал і пістолет, Гуго вибіг із каюти. Він хотів сам, особисто керувати бунтом. Астролог побоювався, щоб Педро, перебуваючи в полоні власної гарячковості, не допустився серйозних помилок, які могли б звести нанівець гак удало розпочату справу.

Та яке ж було розчарування алхіміка, коли він побачив, що ніякого бунту немає.

Астролог розгубився. Весь його войовничий, запал щез. Засунувши кинджал і пістолет за пояс, Гуго вирішив вияснити, що скоїлось на каравелі й викликало паніку, хто кричав і чому.

— Альфонсо, чого розгорлався! — почув він голос боцмана. — Поясни як слід, що сталося?

Настраханий матрос довго не міг вимовити й слова і тільки шморгав широким плескуватим носом. Боцманові й капітану, що теж з’явився на палубі, ледве вдалося дізнатися від переляканого Альфонсо, що він, стоячи на вахті, помітив, як із морської безодні підняв вогнедишну голову величезний дракон і хотів напасти на нього.

— Ти спав, іржавий якір тобі в бік! — намагаючись заспокоїти команду, вилаявся капітан, хоч з усього видно було, що й він налякався не менше за інших. — Це все тобі приснилося!

— Я спав?! — ображено вигукнув Альфонсо. — Та я за всю вахту ні разу очей не склепив!..

Федя здивувався. Про якого дракона розповідає Альфонсо? Ось уже понад годину він на палубі й ніякого вогнедишного змія не бачив. Не інакше, як Альфонсо вигадав усе. Але навіщо? Чому він так страшно кричав? Що його налякало? Мабуть, правду каже капітан: Альфонсо заснув на вахті, йому й приснилося якесь страховисько. А боячись, щоб не покарав капітал, вигадав небилицю про дракона…

Тим часом нажаханий вахтенний раз по раз божився й, хапаючись за чималий срібний хрест, що теліпався в нього на шиї, казав далі:

— Я витяг із піхов шаблю й хотів було відрубати голову чудовиську, але тут із пащі його вилетів здоровенний клубок вогню й ледве не спалив мене. Сам дивуюсь нині, як лишився живий…

Тьмяне світло ліхтаря ледве осявало злякані обличчя матросів. Вигадана Альфонсо оповідь про фантастичне страховисько не в жарт збентежила їх. Навколо Альфонсо стояли Луїс, боцман, Педро, Ніанг, кок. Тут же був і Федя.

Розбуджена криками й гомоном, звідусіль збігалася решта членів екіпажу “Улюбленця Нептуна”, Кожен новоприбулий розпитував про незвичайну подію. Альфонсо ще й ще раз повторював свою оповідь. Переляк його минув, і він, почуваючи себе героєм дня, став безбожно брехати. Його розповідь про вогнедишне чудовисько обростала все новими й новими деталями. Напочатку, судячи з оповіді Альфонсо, у дракона було дві голови, потім стало три, п’ять… З такою ж разючою швидкістю збільшувались і розміри крил. Врешті Альфонсо дійшов до того, що з серйозним виглядом запевняв, клявся, б’ючи себе в груди, ніби дракон схопив його в свої пазурі, обпік гарячим подихом, але він шаблею встиг ударити по одній із десяти голів змія…

— Це, напевно, такий самісінький, як той, що про нього розповідали боцман і Луїс, — почувся чийсь голос.

— Еге ж, — ляскаючи зубами, видушив із себе товстун конопатник, — тільки наш був разів у три більший. Скільки, ти кажеш, голів було з твого дракона? — спитав він у Альфонсо.

— П’ять… Ні, ні, я помилився… Сім… Та що я кажу! Десять!

— Ну, а наш мав тринадцять, — переможно зиркаючи на присутніх, заявив Луїс. — Чортова дюжина, от!

— Угу-у… — непевно протяг Тірсо. — Оце так зміюка, нічого не скажеш!..

…Не помічений ніким алхімік потихеньку попрямував до своєї каюти. В цей час крізь розірвані хмари на якусь мить визирнув місяць, і в його блідому сяйві Гуго встиг помітити, що знак на дверях стерто.

— Восьминіг розумніший, ніж я гадав, — похвалив бородача астролог. — Недарма у полоні турецькому був. Там його дечому навчили. Побачив знак і одразу ж стер. Мало що може бути? Ще впаде підозра… А я навіть не попередив його про це… Тепер усе гаразд.