Владлен Суслов - Дивовижна одіссея Феді Кудряша

«Ого, з гвардійського екіпажу!»

Федя глянув на погони. Три вузькі золоті галуни впоперек, літери «ЧФ».

«Все ясно: старшина першої статті, служить на Чорноморському флоті. Ну, а знак. на лівому рукаві фланельки — водолазний шолом у крузі,— то так звані «штати»… Гм… Водолаз — нелегка професія. От би з ним поговорити. Тільки ж не підійдеш до нього ні з того ні з сього й не спитаєш, а де ви, мовляв, працюєте та на яку глибину спускаєтесь…»

Хлопчик біля моряка був страшенно непосидющий, він увесь час вертівся, пхинькав, поривався кудись бігти. Білява жінка стриму-вала капризу, але той не вгамовувався і врешті-решт розплакався.

Євген Михайлович відклав убік книжку.

— Федько, — сказав він синові,— піди заспокой малюка.

— А як я його заспокою? — глянув на батька Федя.

— Ти ж у нас справжній фокусник, от і покажи йому один із своїх номерів.

— В мене ж із собою нічого нема, — розгубився Федя, — хіба що коробка сірників.

— Так-так, колись на ялинці ти цей номер показував, він у тебе добре виходить.

Федя пробрався до хлопчика. Зарюмсаний малюк насуплено подивився на Кудряша, а той уже простяг руку.

— Бачиш, що тут?

— Сірники, — схлипнувши, озвалось хлоп'я.

— Так, але вони не прості, а чарівні. Мені їх подарував Дід Мороз. Ось зараз я зроблю заклинання, — Федя таємниче знизив голос. — Хура, мура, бура, тура! З мого наказу, з Дідового Морозового приказу, ану, сірнички-світлячки, робіть, що звелю… Тебе як звати? — спитав він у хлопчика.

Той широко розкритими очима вшнипився в Кудряша і ледве чутно прошепотів:

— Дим-ко-о….

— Виконуйте, сірники, моє хотіння і Димкове веління. Р-раз… Два-а… Три! Відкривайтесь!

І тут же коробка відкрилася.

Федя «заклинав» її ще раз і ще, «чарівна» коробка то відкривалась, то закривалась, то ставала дибки або опускалась донизу. Димко, мов заворожений, стежив за нею і про сльози забув зовсім.

— Покажи ще, ще хочу, — просив він Федю.

Моряк усміхнувся:

— Молодчина! Здорово! — похвалив. — Прямо тобі циркач, та й годі.

Федя не втримався і сказав, ніби знічев'я:

— Я ще й не таке вмію, потрібний тільки реквізит… ну, предмети для фокусів.

— Де ж це ти навчився?

А її мене книжка є— «Фокуси для всіх» називається.

— Чи ба? — здивувався старшина. — Мені б таку роздобути, — показував би фокуси своїм хлопцям. Як ти кажеш та книжка зветься? Треба записати. — Він дістав блокнот і авторучку. Тьху ти, дідько! Чорнило скінчилось.

— Нате мою, — запропонував Федя. Він простяг старшині самописку.

— Ого, диви яка! Шестикольорова!

— Тільки, будь ласка, — спохопився Федя, — запишіть і автора. Його прізвище Вади-мов, а в цирку він виступав під псевдонімом Алі-Вад. Дуже відомий ілюзіоніст.

— Ну, спасибі тобі, друже. Вже десь роздобуду ту книжку, — і моряк по-приятельському підморгнув Кудряшеві.

Якось зовсім непомітно для себе Федя спитав у старшини:

— А ви в якому скафандрі працюєте, у твердому чи в м'якому?

— В різних доводиться, — неохоче відповів моряк. — Трапляється і в тих, і в тих. Це від обставин залежить. — Він допитливо подивився на Федю. — А ти звідки дізнався, що я водолаз?

— Штати ж у вас водолазові.

— Гм… Ти, мабуть, із Севастополя, що так добре на морському ділі розумієшся?

— Ні, я з Києва. Ми з татом у похід ідемо пішки по гірському Криму.

— Он як! Це добре. А все-таки, звідки ти про штати знаєш?

— У нас морський клуб ДТСААФ є, я ходжу туди…

— Отже, моряком хочеш стати, — кивнув старшина, — це діло гарне.

Тим часом до салону знову зайшла стюардеса і сказала, щоб усі попристібали пояси. Літак ішов на посадку. Під крилом була вже кримська земля.

Федя з жалем умостився в своєму кріслі і застебнув пояс. Хотілося ще поговорити з водолазом. Бо чи ж скоро трапиться така нагода? Водолаз… Цікаво, що він знаходив на дні моря? Може, якісь скарби, коштовності? Чого тільки нема на морському дні!

Кудряш згадав про океанський лайнер «Лузітанію» — читав недавно в одній книжці. Велетенський чотирьохдимарний корабель, тоннажністю в тридцять вісім тисяч тонн, ще в першу світову війну був торпедований німецьким підводним човном і затонув біля берегів Ірландії. Безодня океану поглинула понад тисячу чоловік.

І зразу ж розлетілись чутки, що «Лузітанія» буквально була начинена коштовностями. Як у Англії, так і в Америці знайшлися спритні ділки і пройдисвіти, що вирішили погріти руки на цій трагедії. Вони організовували різні фіктивні товариства й компанії, обводили круг пальця простаків, що вірили в легке збагачення. Кожен, хто купував акції цих товариств, запевняли спритні пройдохи, дуже скоро матиме величезні капітали…