Джоан Ролінґ: Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

- Дуже добре, - сказав Волдеморт, і Гаррі відчув у його шовковому тоні більше загрози, ніж у найпотужнішому заклятті. - Якщо це твій вибір, Лонґботоме, то повернемось до попереднього плану. Ти сам цього забажав, - сказав він м’яко. - На свою голову.

Дивлячись крізь вії, Гаррі побачив, як Волдеморт махнув чарівною паличкою. Наступної миті щось схоже у напівтемряві на безформного птаха вилетіло з розбитого вікна замку прямо Волдемортові в руки. Він узяв цю вкриту цвіллю річ за гострий кінчик і струснув. Це був порожній і пошарпаний Сортувальний Капелюх.

- У Гоґвортській школі більше не буде сортувань, - повідомив Волдеморт. - Не буде гуртожитків. Усі матимуть єдину емблему, щит і кольори мого шляхетного предка Салазара Слизерина. Чув, Невіле Лонґботоме?

Він навів чарівну паличку на Невіла, від чого той завмер, і натягнув Капелюх Невілові на голову по самі очі. Натовп оборонців замку завирував, і смертежери всі як один підняли чарівні палички, тримаючи гоґвортських бійців на відстані.

- Невіл зараз продемонструє, що станеться з кожним, кому вистачить дурості продовжувати опір, - сказав Волдеморт і від помаху його чарівної палички Сортувальний Капелюх запалав.

Крики розкололи світанок, Невіла охопило полум’ям, а він завмер на місці і був безсилий навіть ворухнутися. Гаррі вже не міг цього стерпіти, він мусив діяти...

І тут почалося.

З дальніх меж шкільної території долинув гул, немовби сотні людей перелазили через невидимі звідси мури і з бойовими криками мчали до замку. Одночасно з-за рогу замку важко вичалапав Ґроп і заревів:

- ГЕҐҐЕР!

У відповідь загарчали Волдемортові велети. Вони побігли до Ґропа, наче слони, аж земля задвигтіла. Тоді почувся тупіт копит, затенькали тятивами луки, і стріли градом сипонули на смертежерів, які порозбігалися на всі боки, репетуючи з несподіванки. Гаррі висмикнув з-під мантії плащ-невидимку, накинув його на себе і скочив на ноги. Невіл теж заворушився.

Одним швидким, плавним рухом Невіл вивільнився з накладеного закляття «тілов’яз». Палаючий Капелюх злетів з нього, і він витяг з його глибин щось срібне, з сяючими рубінами на руків’ї...

За галасом дедалі ближчої юрби, за ревом велетів, що зійшлися в смертельній сутичці, за тупотом кентаврів ніхто й не почув, як розітнуло повітря срібне лезо, але якимось дивом усі це побачили. Одним ударом з плеча Невіл відрубав величезну зміїну голову, і вона, крутячись, підлетіла високо вгору, виблискуючи в світлі, що лилося з вестибюлю. Волдемортів рот роздер лютий вереск, але ніхто його не почув, і зміїний тулуб глухо впав йому під ноги...

Ховаючись під плащем-невидимкою, Гаррі вичаклував закляття «щит» між Невілом і Волдемортом, перш ніж Темний Лорд устиг підняти чарівну паличку. І тут, перекриваючи крики, рев і громове тупання велетів, заволав Геґрід:

- ГАРРІ! - кричав Геґрід, - ГАРРІ... ДЕ ГАРРІ?

Панував хаос. Атака кентаврів розметала смертежерів, усі тікали, щоб не потрапити велетам під ноги, й дедалі ближче шуміло підкріплення, що з’явилося хтозна-звідки. Гаррі побачив великих крилатих істот, що ширяли над головами Волдемортових велетів. Тестрали і гіпогриф Бакбик роздряпували їм очі, а Ґроп тим часом натхненно й відчайдушно їх дубасив. Усі чаклуни - і оборонці Гоґвортсу, і смертежери - змушені були рятуватися від них у замку. Гаррі насилав закляття на всіх підряд смертежерів, і ті падали як підкошені, не знаючи, що чи хто в них влучив, а їхні тіла топтала відступаюча юрба.

Гаррі, схованого під плащем-невидимкою, заштовхали у вестибюль. Він шукав Волдеморта й побачив його по той бік приміщення - Темний Лорд метав наліво й направо закляття, задкуючи до Великої зали й вигукуючи вказівки своїм поплічникам. Гаррі начаклував нові закляття «щит», і Шеймус Фініґан та Анна Ебот, які могли стати Волдемортовими жертвами, промчали повз нього до Великої зали і вступили в бій, що точився вже там.

І ось ще більше, набагато більше, людей стали штурмувати передні сходи, і Гаррі побачив, як Чарлі Візлі біжить наввипередки з Горацієм Слизорогом, і досі вдягненим у смарагдову піжаму. Гаррі здогадався, що вони повернулися на чолі величезної армії родичів і друзів усіх гоґвортських учнів, що билися в замку, а також загону власників крамничок та інших мешканців Гоґсміда. Кентаври Бейн, Ронан і Маґор’ян увірвалися в залу, цокаючи копитами, а за спиною Гаррі вибухом зірвало з завіс двері кухні.

У вестибюль вдерлася сила-силенна гоґвортських ельфів-домовиків. Вони горлали й розмахували ножами для м’яса і сікачами, а очолював їх Крічер з медальйоном Реґулуса Блека на грудях. Його гучний, мов у жаби-бика голос, прорізав гамір бою: