Стівен Кінг - Безсоння

— Здається, я повинен вибачитися, — мовив Ед, і вперше тон його голосу здався Ральфові абсолютно чистим і розумним.

— Але ж ти й веселун, — полегшено реготнув здоровань, опускаючи покритий поліетиленовою плівкою брезент і зав’язуючи вузли швидкими, вмілими жестами.

Спостерігаючи за ним, Ральф подумав про те, яким же хитрим злодюжкою виявився час. Колись і він міг з такою ж легкістю й моторністю в’язати вузли. Він і зараз міг, однак тепер йому знадобилося б хвилини дві й, можливо, три його найулюбленіші лайки.

Здоровань поплескав рукою по брезенту, а тоді повернувся, схрестивши руки на своїх неосяжних грудях.

— Ви бачили аварію? — звернувся він до Ральфа.

— Ні, — моментально відреагував той. Ральф не мав ані найменшого уявлення, чому бреше, але рішення прийшло миттєво. — Я спостерігав за тим, як приземляється «Юнайтед».

На його подив, яскраві плями на щоках здорованя проступили ще різкіше. «Ти теж спостерігав за ним! — раптом подумав Ральф. — І не тільки за посадкою, інакше ти не став би так червоніти… Ти дивився й на те, як літак вирулює до терміналу».

Відтак він усе збагнув. Товстун вважав, що він сам винен у зіткненні, і побоювався, що поліцейські, які прибудуть на місце аварії, теж схилятимуться до цього. Він спостерігав за літаком і не помітив машини Еда, що стрімко виїхала з воріт на дорогу.

— Послухай, мені справді шкода, — щиро мовив Ед; вид у нього був не просто винуватий, а геть розчарований.

Ральф раптом піймав себе на думці про те, наскільки він довіряє своїм очам і чи справді розуміє хоч щось із того ( гей, гей, Сьюзен Дей ), що сталося тут… І ким, зрештою, була Сьюзен Дей?

— Я вдарився головою об кермо, — казав у цей час Ед, — і мені здається… Розумієш, у мені щось заклинило.

— Гадаю, так воно й було. — Почухавши потилицю, здоровань подивився на низьке темне небо, тоді знову на Еда. — Хочу дещо запропонувати тобі, приятелю.

— Так? Що саме?

— Давай просто обміняємося іменами й номерами телефонів, замість того щоб влазити в усе це лайно зі страховками. А потім роз’їдемося кожен у свій бік.

Ед непевно глянув на Ральфа, що стенув плечима, а тоді знову на чоловіка в кепці.

— Якщо у справу втрутиться поліція, — продовжував здоровань, — у мене виникне безліч проблем. По-перше, вони одразу з’ясують, що торік узимку я теж мав аварію і тепер їжджу за тимчасовими правами. Тому вони постараються насолити мені. Розумієш, про що я кажу?

— Звичайно, — відповів Ед. — Але в цій аварії винен лише я. Вочевидь, я їхав занадто швидко…

— Можливо, аварія — ще не найголовніше, — перебив його здоровань, недовірливо оглядаючись на вантажівку, що наближалася, а тоді знову зиркнув на Еда й заговорив більш наполегливо: — 3 машини витекло трохи бензину, але я певен, що ти зможеш доїхати додому… якщо ти житель цього містечка. Ти ж тут живеш?

— Так, — відповів Ед.

— А я оплачу ремонт, півсотні баксів, гаразд?

Нове одкровення навідало Ральфа: чи то була одна-єдина причина, що пояснює раптову зміну в поведінці незнайомця — від брутальності до запобігання? Автокатастрофа торік узимку? Можливо. Але Ральф ніколи не чув про таку річ як тимчасові права, і вважав, що це майже напевно брехня. Садівник їздив без прав. Ситуацію ж ускладнювало те, що Ед говорив правду — зіткнення було повністю на його совісті.

— Якщо ж ми роз’їдемося, — продовжував здоровань, — мені не доведеться знову з’ясовувати стосунки з поліцією, а тобі розтлумачувати, чому ти вискочив зі своєї машини й накинувся на мене, як розлютований звір, стверджуючи, що моя вантажівка набита мертвими дітьми.

— Невже я справді говорив таке? — ошелешено запитав Ед.

— Звичайно, — похмуро підтвердив здоровань.

Злегка гаркавлячи, голос із французьким акцентом запитав:

— Усе гаразд, хлопці? Ніхто не постраждав?.. Гей, Ральфе! Це ти?.

Це під’їхала вантажівка з написом «ХІМЧИСТКА ДЕРРІ», і за її кермом був один із братів Вашонів, що жили в Олд-Кейп. Швидше за все Тріґер, молодший.

— Це я, — відповів Ральф і, не даючи собі звіту в тому, що відбувається, а підкоряючись лише інстинкту, підійшов до Тріґера, обійняв за плечі й повів до його авта.

— З ними все гаразд?

— Так, так, — відповів Ральф. Оглянувшись назад, він подивився на Еда й здорованя, що схилилися над кузовом «форда». — Трохи пом’яли машини. Вони самі у всьому розберуться.

— Добре, добре, — благодушно погодився Тріґер Вашон. — А як почувається твоя мила дружина, Ральфе?