Стівен Кінг - Безсоння

Ральф не міг згадати, та й не хотів. Перед його внутрішнім зором постала картина (до певної міри це була спроба відновити зв’язне мислення) — олень, що висить униз головою біля сільської крамнички в мисливський сезон. Осклянілі очі, звислий язик і темний отвір у животі, звідки людина з ножем — майже таким же, як цей — дістає нутрощі, залишаючи голову, м’ясо й шкіру.

— Вибач, — мовив Ральф тремтячим голосом. — Мені жаль.

— Так, правильно! Тобі варто було б жалкувати, але це не так! Не так!

Ще один поштовх. Гострий спалах болю. І знову тече гаряче і мокре.

Раптово в кімнаті стало світліше, немов усюдисущі оператори, що тинялися по Деррі з того моменту, як почалися демонстрації протесту проти абортів, увімкнули свої софіти. Але, звичайно, ніяких софітів не було; світло увімкнулося всередині нього.

Ральф повернувся до людини з ножем — людини, що втикає в нього зазубрене лезо, — і побачив, що того оточує колихка чорно-зелена аура, схожа на

(болотний вогник)

неясне фосфоресціююче світіння, яке Ральф іноді спостерігав у болотистих заростях після настання темряви. І по цьому полю проносилися пекучо-чорні горошини. Ральф дивився на ауру нападника з усе наростаючим жахом, майже не помічаючи того, що вістря ножа ввійшло в нього вже на одну шістнадцяту дюйма. Він лише невиразно відчував, як кров, що сочиться з рани, дістається до пояса його штанів.

«Він божевільний, і він справді збирається вбити мене — це не просто балачки. Він ще не зовсім готовий, не встиг налаштуватися, але зробить це дуже скоро. І якщо я спробую втекти — спробую поворухнути хоча б одним мускулом, щоб ухилитися від ножа, який він устромляє в моє тіло, — безумець уб’є мене одразу ж. Гадаю, він сподівається, що я сам поворухнуся… Тоді він зможе переконати себе, що у всьому винен тільки я».

— Ти і такі, як ти, — бурмотів чоловік зі здибленою сивою гривою, — о, ми знаємо про вас усе.

Рука Ральфа опустилася до кишені… І намацала крізь шкіру куртки щось досить велике, чого Ральф не міг пізнати, не міг пригадати, щоб він клав це туди. Але коли людина не може згадати останні чотири цифри телефонного номера, яким він користувався багато років, можливо все.

— Ваші хлопці! — вигукнув безумець. — От так, от так, от так! — На цей раз Ральф миттєво відчув біль, коли незнайомець знову полоснув його ножем; тонка червона нитка простягнулася від комірця сорочки до тильної сторони шиї. Ральф тихо застогнав, мимоволі стиснувши правою рукою предмет у кишені крізь куртку.

— Не кричи, — екзальтовано прошептав чоловік. — Краще цього не робити! — Його карі очі, не мигаючи, уп’ялися в Ральфа. Лінзи окулярів були настільки сильними, що малюсінька часточка лупи, яка застрягла на вії, здавалася пуголовком. Ральф бачив ауру цього чоловіка навіть у його очах — вона стелилася по його зіницях, немов зелений туман по чорній воді. Змієподібні спіралі, що миготіли по зеленому полю, стали ширшими, вони перепліталися й клубилися; і Ральф зрозумів, що, коли ніж повністю ввійде в його плоть, це зробить та частина особистості безумця, що викликала до життя чорні спіралі. Зелений — це сум’яття й параноя; чорний — щось інше. Щось

(зовні)

набагато гірше.

— Ні, — видихнув Ральф. — Я не буду кричати.

— Добре. Ти ж знаєш, що я відчуваю твоє серце через ніж. Його биття віддається мені в руку. — Обличчя безумця спотворилося в лютому оскалі. У куточках рота виступила слина. — Може, ти просто сам сіпнешся, і в результаті мені не потрібно буде брати на себе вбивство. — Ще одна хмара нудотного подиху обволікла обличчя Ральфа. — Ти ж геть старий.

Кров тепер лилася двома, а може, трьома струмками. Біль від устромленого леза був жахливий, немов у бік упилося жало гігантської бджоли.

«Або голка», — подумав Ральф, і ця думка здалася кумедною, незважаючи на ситуацію… Чи, радше, саме через неї. Це був справжній устромлювач голок; Джеймс Рой Гонґ у порівнянні з ним лише жалюгідний імітатор.

«І в мене не було ані найменшої можливості скасувати цю зустріч», — подумав Ральф. Але потім у голові промайнула думка, що безумці на кшталт цього суб’єкта у светрі навряд чи візьмуть до уваги скасування зустрічі. У таких божевільних розроблений свій план дій, і вони неухильно слідують йому, навіть якщо почнеться всесвітній потоп або трісне земля. Але що б не сталося потім, зараз Ральф знав одне — більше він не в змозі терпіти цей колючий біль. Великим пальцем правої руки він відігнув клапан кишені й сунув руку усередину. Торкнувшись предмета, Ральф одразу зрозумів, що це таке: газовий балончик, який Ґретхен, діставши із сумочки, поставила на кухонний стіл. «Маленький подарунок від Центру допомоги жінкам», — сказала вона.