Стівен Кінг - Безсоння

— Він говорив, що боїться виставляти себе напоказ.

— Я розумію, — кивнув Ральф.

— Можливо, найкраще характеризувало його те, що він любив розгадувати кросворди в «Санді Нью-Йорк тайме». Якось я висміяв його, звинувативши в гордині . Посміхнувшись на це, він сказав: «Між гординею й оптимізмом величезна різниця, Білле, — я оптиміст, і в цьому вся відмінність». Загалом, ти вловив суть. Добра людина, прекрасний учитель, з глибоким іскрометним розумом. Його спеціалізацією була Громадянська війна, а тепер він і уявлення не має, що це взагалі таке. Чорт, він навіть не знає свого імені, і дуже скоро — що раніше, то краще — помре, навіть не здогадуючись про те, що жив.

Чоловік середніх років у футболці з емблемою університету штату Мен і потертих джинсах, шаркаючи, перетнув ігровий майданчик, під пахвою в нього був пом’ятий паперовий пакет. Він зупинився біля кафетерію, маючи намір поритися в сміттєвому бачку, очевидно, у пошуках порожніх пляшок. Коли він нахилився, Ральф побачив темно-зелений «конверт» довкруж нього і трохи світлішу «мотузочку», що виростала з корони навколо голови. Раптом Ральф відчув себе занадто втомленим, щоб заплющувати очі, занадто змученим, щоб зусиллям волі прогнати видіння.

Він обернувся до Мак-Ґоверна і сказав:

— Починаючи з минулого місяця я бачу речі, які…

— Гадаю, мій сум глибокий, — мовби не чуючи його, мовив Білл і ще раз театральним жестом промокнув очі, — ось лише я не впевнений, за ким сумую — за Бобом чи за самим собою. Хіба це не жахливо? Але якби ти знав Боба в ті прекрасні часи…

— Білле? Бачиш того хлопця біля кафетерію? Риється в сміттєвому бачку? Я бачу…

— Так, таких тепер повно навколо, — сказав Мак-Ґоверн, кинувши швидкий погляд на чолов’ягу (той, відшукавши кілька пляшок з-під «Будвайзера», засовував їх у пакет), і знову повернувся до Ральфа. — Ненавиджу старість — може, саме в цьому причина мого суму.

Чолов’яга наближався до їхньої лави — легкий бриз доповів про його прихід запахом, який навіть віддалено не нагадував французький одеколон. Його аура — життєрадісна, енергійного зеленого кольору, що навівала думки про декорації до Дня святого Патріка, [24] Святий Патрік — національний герой Ірландії. Символом цієї країни є зелений листок конюшини-трилисника. — раптом дивно потьмяніла, набувши хворобливо-зеленого відтінку.

— Гей, приятелі! Як поживаєте?

— Бувало й краще, — відповів Мак-Ґоверн, іронічно підводячи брову. — Сподіваюся, нам стане набагато краще, як тільки ти щезнеш звідси.

Чолов’яга непевно зиркнув на Мак-Ґоверна, мовби вирішивши, що користі з того вже не буде, а тоді звернув свій погляд на Ральфа:

— Чи нема у вас зайвої монетки, пане? Мені потрібно дістатися до Декстера. Зателефонував мій дядько, він живе там на Нейболт-стріт, і сказав, що я знову зможу отримати роботу на фабриці, але тільки якщо я…

— Щезни, — сказав Мак-Ґоверн.

Жебрак стривожено глянув на нього, але потім знову звернув налиті кров’ю карі очі до Ральфа:

— У мене буде гарна робота. Але тільки якщо я сьогодні приїду туди. Є автобус…

Ральф поліз у кишеню, знайшов дві монетки й опустив їх у простягнену руку. Бурлака ощирився. Аура, що оточувала його, прояснилася, стала яскравішою, відтак несподівано зникла. Ральф відчув величезне полегшення.

— Чудово. Велике спасибі, пане!

— Не варто, — відповів Ральф.

Жебрак побрів у напрямку магазину «Купи й заощадь», де завжди була дешева випивка.

«До дідька, Ральфе, невже тобі так важко бути хоч трохи милосерднішим і в своїх думках? — запитав він сам себе. — Якщо в цьому напрямку пройти ще близько кілометра, можна опинитись якраз на автобусній зупинці».

Це, звичайно, так, але Ральф прожив достатньо довго, щоб розуміти різницю між милосердям у думках та ілюзіями. Якщо бурлака з темно-зеленою аурою збирався на автостанцію, виходить, Ральф збирався у Вашингтон, щоб посісти посаду держсекретаря.

— Не варто робити цього, Ральфе, — осудливо мовив Мак-Ґоверн. — У такий спосіб ми лише заохочуємо їх. Про що ти говорив, коли нас так грубо обірвали?

Однак тепер ідея розповісти Мак-Ґоверну про аури здавалася геть невдалою. Ральф навіть не міг зрозуміти, на честь чого він зважився був на це. Звичайно, через безсоння — у цьому й полягала відповідь. Саме воно вплинуло на його судження, пам’ять і сприйняття.

— Про те, що сьогодні я одержав дещо поштою, — відповів Ральф. — Гадаю, тебе це трохи підбадьорить. — Він передав листівку Елен Мак-Ґоверну, той двічі прочитав текст послання. Під час повторного читання його довге кінське обличчя розпливлося в широкій посмішці. Полегшено зітхнувши, удоволений Ральф пробачив Мак-Ґоверну його егоїзм. У світлі проявленої великодушності набагато легше було забути про Біллову помпезність.