Стівен Кінг - Безсоння

Вайзер, задоволено оглянувши полиці з ліками, знову подивився на Ральфа.

— Для людини, що страждає синдромом порушення фаз дельта-сну, як у вашому випадку, Ральфе, всі ці препарати марні. Можливо, зарадити могла б порція спиртного або інші подібні речі, але, дивлячись на вас, я можу сказати, що все це ви вже випробували.

— Звичайно.

— Як і дюжину інших домашніх, перевірених часом засобів.

Ральф знову розсміявся. Йому починав подобатися цей хлопець.

— Випробуйте ще дюжини чотири, Ральфе, і ви відправитеся на цвинтар.

— Та ви, я бачу, жартівник.

— Що ж, для початку ризикну порадити вам це. — Вайзер показав на стосик блакитних коробочок. — Це антигістамінний препарат, який зазвичай застосовують при алергійних захворюваннях. У вашому випадку використається їхній побічний ефект — антигістаміни спричиняють сонливість. Прочитайте все про комтрекс або венадрил, і ви дізнаєтеся, що їх не можна приймати, якщо збираєшся сідати за кермо або займатися діями, що вимагають швидкої реакції. Людям, які страждають безсонням час від часу, цілком допомагає сомінекс. Він ніби підсилює в них гальмові процеси. Але вам усі ці препарати не допоможуть принаймні тому, що ваша проблема полягає не в тому, щоб заснути, а в тому, щоб продовжувати спати, правильно?

— Абсолютно.

— Можна поставити вам делікатне запитання?

— Звичайно.

— У вас виникали проблеми з доктором Літчфілдом щодо всього цього? Можливо, ви сумніваєтеся в його здатності зрозуміти, наскільки серйозно турбує вас безсоння?

— Так, — відповів Ральф. — Ви вважаєте, що мені все-таки варто проконсультуватися з ним? Спробувати пояснити йому все так, щоб він зрозумів? — На це питання Вайзер, звичайно, відповість ствердно, і Ральф нарешті піде на прийом до лікаря. І це, звичайно, буде — повинен бути — Літчфілд. Нерозумно міняти лікаря в такому віці.

«Чи зможеш ти розповісти докторові Літчфілду, що ти дещо бачиш? Чи зможеш ти розповісти йому про блакитні протуберанці, що струменіють із пальців Луїзи Чесс? Про відбитки слідів, що залишаються за нею на асфальті? Про сріблисте сяйво, що огортає пальці Джо Вайзера? Невже ти справді збираєшся оповідати про все це Літчфілду? А якщо ні, якщо ти не можеш, то навіщо зустрічатися з ним, незалежно від того, що порадить тобі цей хлопець?»

Однак Вайзер здивував Ральфа, повівши розмову абсолютно в інший бік.

— А сни вам як і раніше сняться?

— Так. Часто й багато, зважаючи на те, що сплю я всього години три.

— Це послідовні сновидіння — сни, що складаються із цілком зрозумілих і сприйнятних подій і чимсь нагадують оповідання, неважливо, наскільки вигадливе, — чи просто калейдоскоп образів?

Ральф пригадав, що снилося йому минулої ночі. Він, Елен Діпно й Білл Мак-Ґоверн грали у фрісбі просто посередині Гарріс-авеню. Елен була у важких черевиках, Мак-Ґоверн — у светрі із зображенням пляшки горілки. «АБСОЛЮТНО НАЙКРАЩА» — стверджував напис на светрі. Диск фрісбі був яскраво-червоним із флюоресцентними зеленими смугами. Раптом з’явилася Розалі, собака. Вицвіла блакитна хустка, якою хтось обв’язав її шию, підстрибувала, поки та бігла до них. Розалі стрибнула, схопила фрісбі й кинулася навтьоки, затиснувши диск у зубах. Ральф хотів погнатися за собакою, але Мак-Ґоверн сказав: «Заспокойся, Ральфе, ми закупили цілу партію на Різдво». Ральф повернувся до Білла, збираючись сказати, що до Різдва ще три місяці, й запитати, що ж їм робити, якщо захочеться пограти у фрісбі до цього часу, але перш ніж Ральф запитав, сон або скінчився, або перейшов у щось менш яскраве, що могло б запам’ятатися.

— Якщо я правильно зрозумів сказане вами, — відповів Ральф, — то мені сняться зв’язні, послідовні сни.

— Чудово. Мені б також хотілося дізнатися, чи усвідомлене це сновидіння? Усвідомлені відповідають двом вимогам. По-перше, ви розумієте, що все відбувається у сні. По-друге, часто ви можете впливати на хід подій у вашому сні — тобто ви є кимось більшим, ніж просто пасивним спостерігачем.

Ральф кивнув:

— Саме так усе й відбувається. Останнім часом мені почали снитися саме такі сни. Я щойно згадав бачене уві сні минулої ночі. Розалі — собака, що іноді бродить біля мого будинку, — утекла з диском від фрісбі. Я грав на вулиці зі своїми друзями. Розлютившись, що вона перервала нам гру, я подумки намагався змусити її упустити фрісбі. Знаєте, щось на кшталт телепатичної команди.

Ральф зніяковіло посміхнувся, але Вайзер лише зосереджено кивнув: