Стівен Кінг - Безсоння

(— Це не допоможе, Ральфе. А тепер слухайте мене обоє, слухайте уважно. Що б ви не робили протягом наступних чотирнадцяти годин, не варто недооцінювати могутність сил, які випустив на волю Атропос, коли вперше зустрів Еда, а тоді перерізав його життєву нитку).

Ральф: (— А чому дзвінок не допоможе?)

Лахесіс, з переляком і роздратуванням одночасно: (— Ми не можемо увесь час тільки те й робити, що відповідати на твої запитання, Ральфе Робертсе, — відтепер тобі доведеться вірити нам на слово. Ти ж знаєш, як швидко біжить час на цьому рівні. Якщо ми затримаємося тут довше, ви упустите шанс завадити злу, яке задумали вчинити в будинку Громадського центру сьогодні ввечері. Ти і Луїза Чесс мусите повернутися туди. Просто зобов’язані!)

Клото заспокоїв колегу підняттям руки, потім повернувся до Ральфа й Луїзи:

(— Я відповім на це останнє запитання, хоча якби ти трохи подумав, то й сам би зрозумів, у чому річ. Уже двадцять три рази різні люди телефонували й попереджали про те, що під час виступу Сьюзен Дей готується вибух. Поліція зі спеціально натренованими на виявлення вибухівки собаками обійшла весь будинок, останні сорок вісім годин просвічується рентгеном уся вхідна пошта, людей теж перевіряють. Поліцейські очікували на загрозу вибуху, і вони серйозно ставляться до такої можливості, але ж, на їхню думку, загроза може виходити лише від прихильників заборони абортів, які мають намір завадити виступу міс Дей).

Луїза, глухо: (— О Боже, маленький хлопчик, що кричав: «Рятуйте, вовк!»).

Клото: (— Абсолютно правильно, Луїзо).

Ральф: (— І він уже заклав бомбу?)

Яскраве світло залило дах, відкидаючи тіні від вентиляторів. Клото й Лахесіс глянули на тіні, а потім засмучено подивилися на схід, де з-за обрію зринув краєчок сонця.

Лахесіс: (— Ми не знаємо, та це й неважливо. Ви мусите запобігти виступу, а це можливо зробити лише так: ви повинні переконати відповідальну за все жінку скасувати запрошення Сьюзен Дей. Зрозуміло? Вона не повинна з’явитися в Громадському центрі сьогодні ввечері! Ви не можете зупинити Еда і не смієте наближатися до Атропоса, тому ви зобов’язані зупинити Сьюзен Дей).

Ральф: (— Але…)

Однак не сонячне світло закрило йому рота і не все дужчий страх маленьких лисих лікарів. Це зробила Луїза. Вона рішуче поплескала його рукою по щоці:

(— Досить. Нам час униз, Ральфе. Негайно).

Запитання, мов комарі, кружляли в його голові, але якщо вона сказала, що часу нема, отже, часу справді більше нема. Ральф глянув на сонце, ствердно кивнув і обійняв Луїзу за талію.

Клото, стривожено: (— Не підведіть нас, Ральфе і Луїзо, будь ласка).

Ральф: (— Не варто нас підбадьорювати, карлики. Це ж не футбольний матч).

Не чекаючи відповіді, Ральф заплющив очі й сконцентрувався на переміщенні у свій світ.

Відчуття внутрішнього спалаху — і ранковий холодний вітер ударив Ральфові в обличчя. Він розплющив очі й глянув на жінку, що стояла поруч. Усього мить він бачив ауру, що розвівалася мов газова бальна сукня, а далі це була просто Луїза, з виду років на двадцять молодша, ніж тиждень тому… І абсолютно недоречна на лікарняному даху в легкому осінньому пальті й строгому костюмі.

Ральф міцніше пригорнув до себе жінку, що тремтіла від холоду. Клото й Лахесіса не було й близько.

«Хоча, можливо, вони десь тут, зовсім поряд, — подумав Ральф. — Швидше за все, так воно і є».

Несподівано він знову згадав приказку ярмаркових заманювачів про те, що потрібно платити, якщо хочеш грати, так що підходьте, панове, і викладайте свої грошики. Але найчастіше розігрують саме тебе. Розводять, немов лоха. Цікаво, чому це почуття виникло саме зараз?

«Тому що про деякі речі ти так ніколи й не довідаєшся, — почувся всередині нього голос Керолайн. — Вони провели тебе багатьма дуже цікавими, але кружними стежками, не підпускаючи до головного, поки не стало занадто пізно для запитань, на які їм не хотілося відповідати… Не думаю, щоб усе це відбулося випадково, чи не так?»

Так, Ральф був згоден із нею.

Відчуття, що якась невидима рука підштовхує до темного тунелю, де його може чекати що завгодно, посилилося. Відчуття, що ним маніпулюють. Він почував себе маленьким… Уразливим… Переляканим.

— Ось м-ми й уд-дом-ма, — стукаючи зубами, мовила Луїза. — Як ти гадаєш, котра година?

Зважаючи на все, близько шостої, але, глянувши на годинника, Ральф помітив, що той зупинився, адже його не заводили з вівторка. Простеживши за поглядом Луїзи, Ральф побачив Громадський центр, що стояв островом серед океану автостоянки. Величезний саван, який щойно оточував будинок, зник.