Андрій Кокотюха - Чужі скелети

— Чую, — глухо відповіла Юля.

— Раз чуєш — не лізь більше в цю справу! Як людину тебе прошу — нікуди не лізь більше!

Юлія не знала, що діяти.

Не знав цього й Антон, коли вона розповіла йому про несподіваний поворот справи.

Рішення прийшло під кінець того ж дня, коли подзвонили тепер уже їй.

Дзвонили з Умані.

Це була подруга однієї з жертв Учителя Свободи.

— Ти сміятимешся, але я багато де був. Навіть у Каджурахо. А ось до Умані не доїхав.

— Це не смішно.

Весь час у дорозі від Жашкова до Умані Юлія розмову підтримувала без особливого бажання, а щойно в’їхали в Умань, звернувши з основної траси — взагалі напружилася.

— А що таке оте Каджурахо?

— «Таке», «оте» — ех ти, Жашківщино аграрна! Це ж храм кохання в Індії! Відомий на весь світ, один із найпопулярніших центрів паломництва туристів! Після Мекки, кажуть, друге місце серед паломників займає! — Антон сам відчував дискомфорт, та, всупереч усьому, намагався триматися бадьоріше, тому й молов різну дурню.

— Насправді туризм і паломництво, Сахновський, — це різні речі, — зауважила Юля. — Що там, у тому Каджурахо?

— Кажу ж тобі — храм кохання! Навіть цілий комплекс храмів. Таких більше ніде нема: там на стінах виліплені сексуальні пози з Камасутри.

— Є щось таке, чого люди не бачили? — байдуже запитала Гараніна.

— Та бачили вони все! Повторити побачене мало хто ризикує.

— Не думала, Сахновський, що ти аж такий хтивий і тебе все це цікавить.

— Я тут до чого? Випала нагода, ну, подалися. Мене туди потягнула дружина моя колишня… — Антон озирнувся через плече. — Твоя, до речі, теперішня.

Остання фраза призначалася Романові Кравцову — той сидів на задньому сидінні Юлиної машини і, здається, куняв. Почувши, про що йдеться, він розплющив одне око, протягнув:

— Ну-у-у, а я думав — де вона навчилася…

— Вам нема більше про що поговорити, колеги?

— Чоловікам однієї жінки, нехай для когось із них вона вже в минулому, навіть корисно знаходити спільну мову та спільні теми, — повчально зауважив Кравцов, розплющуючи друге око. — Приїхали? Між іншим, Антоніо, а вас хіба в школі сюди на екскурсію не возили? В парк, наприклад?

— У Софіївку? Чого ж, возили. Тільки, як на зло, я обидва рази, коли екскурсії організовувалися, хворів. Раз мені вухо протягом надуло, а раз узагалі апендицит вирізали.

— А так щоб самому — замість Каджурахо прокататися в Софіївку?

— Ромео, не діставай, гаразд? — Сахновський позіхнув.

— До речі — ось і вона. Подивіться ліворуч, — тоном завзятого екскурсовода, навіть так само без іскри, ніби виконуючи набридлу роботу, промовила Юлія.

Справді, по ліву руч від них саме з’явився потопаючий у зелені розкішний парк.

— Ви теж не були тут, Романе?

— Каюсь, — признався зі свого місця психіатр. — До речі, в Каджурахо теж не був. На Ніагарському водоспаді зате був, плюнув туди — недоплюнув…

— Тут свої водоспади. Рукотворні, між іншим. Найкрасивіший називається Три Сльози. Граф Фелікс Потоцький наказав збудувати його як пам’ять про трьох дітей своєї коханої дружини Софії.

— Що з ними сталося?

— Померли. Це взагалі дуже сумна історія. Парк заснований як гімн неземному коханню, і дуже сумний гімн вийшов, — Гараніна зітхнула.

— Ви, Юлю, багато знаєте про цей парк, — зауважив Кравцов.

— Мушу, — вона завернула праворуч, і Софіївка щезла з виду, — Це ж не просто головне видовище нашої Черкащини — це ж, як кажуть, одна з перлин України. Тому всіх своїх ділових партнерів, як реальних, так і потенційних, я обов’язково вожу в Софіївку. Думаєте, я в Жашкові переговори веду? Починаю готувати ґрунт там, але основні теми обговорюються після прогулянки цим ось романтичним і величним парком із грецькими статуями. Ну і, ясна річ, історію парку мені знати треба.

— Кажу вам як лікар — ви психолог, Юліє. Стратег і психолог.

Саме як лікаря-психіатра Романа Кравцова і запросили з собою.

Антон, дізнавшись новини, не стримався — розказав йому все. І той зробив висновок: жертвам Учителя Свободи точно знадобиться фахівець із душевних хворостей. Скільки б там їх не виявилося, кожен із них напевне душевно надламаний. Значить, якщо збиратися на розмову з потерпілими, найкраще говорити з людьми в присутності фахівця. По суті, Кравцов сам напросився — колись на початку професійної діяльності вони з групою таких самих молодих спеціалістів були залучені до процесу психологічної реабілітації так званих парафіян «Білого братства».