Андрій Кокотюха - Чужі скелети

У джипі ще не втямили, в чому справа. Та оскільки водій не міг вибратися назовні для початку серйозної розмови з тим нахабою, котрий, безперечно, «втратив нюх» і тепер «в'їхав у проблеми», це довелося робити шефові. Поза сумнівом, чинити розбори на дорогах під час навіть менш серйозних транспортних пригод, наперед відчуваючи себе переможцем, а лоха — бідним у всіх смислах цього слова, для Ігоря Крамаря було привичною справою ще з часів бандитської юності. Тому він охоче вирішив труснути старовиною — вистрибнув з машини.

На такий розвиток подій Сахновський і сподівався.

Лікар сам готував операцію. Тому мав кілька секунд фори і скористався ними повною мірою. Крамар іще тільки спустив ногу з кабіни на асфальт, а Сахновський вже оббіг джип із флангу, щосили налетів на прочинені дверцята, вдарив ними Ігоря, і коли той зойкнув — навалився, притиснув ворога дверцятами. Смикнув на себе за край — вдарив, влучивши Крамарю по голові, тоді знову надавив на двері.

Дійство відбувалося на очах щонайменше двох десятків жашківчан. Можливо, серед них були й гості міста. Проте за картиною точно спостерігало кілька людей, котрі знають, кому належить джип і кого це зараз торбить дверцятами незнайомий камікадзе.

Чутки про те, як серед білого дня в центрі міста побили Крамаря, вже за годину розповзуться містом.

Антон розумів це. Та навряд чи усвідомлення дійшло до Ігоря Крамаря. Він уже оговтався від першого шоку, впізнав нападника і тепер ліз рукою по пістолет. Але тут охоплений мисливським азартом лікар виявився спритнішим. Спочатку — ще один удар дверцятами, потім — зброя поміняла власника. Весь цей час водій, він же — охоронець, марно намагався вирватися з пастки. Інакше, ніж вийти з машини та зайти з тилу, він допомогти шефові не міг. Нарешті збагнувши це, він таки поліз і собі по зброю, та Сахновський уже тицяв стволом хазяйського пістолета в голову Крамаря.

— Руки на кермо, сука! — гаркнув він.

— Роби! — закричав Крамар. — Він дурний, РОБИ!

Водій слухняно поклав руки на кермо. Антон далі довбав дулом череп полоненого.

— Що, поговоримо тепер, мурло? — гаркнув він.

— А ти стріляй, стріляй! — викрикнув Ігор. — Сциш, коли страшно? Очко жим-жим? СТРІЛЯЙ!

Аби переконати самого себе, що зможе стрельнути, Антон забрав пістолет від голови Крамаря, наставив на водія, потримав так секунду, задовольнившись щирим переляком охоронця, а тоді націлив дуло на вікно джипа, натиснув на спуск.

Нічого.

Курок навіть не смикнувся.

— Дебіл! Запобіжник знімай! — незважаючи на невигідну для нього ситуацію, Крамар усе ж таки швидко прорахував усі можності суперника.

Всі — та не зовсім.

Хвиля гніву на самого себе та власну незграбність накрила Сахновського з головою.

Перехопивши пістолет за ствол, він коротко замахнувся і вдарив Крамаря по голові руків’ям. Раз, другий, третій — пістолет можна використовувати ще й так. Так навіть краще — влучиш без варіантів.

Кров тут-таки потекла по обличчю Крамаря.

І в цю ж мить наспілі міліціонери відтягнули Антона від джипа, заламали руки назад, обеззброїли, дали по нирках і поволокли в «канарку».

Ігор Крамар сповз на землю і лишився так сидіти на очах у всіх цікавих, котрих набігло за короткий час таки багатенько. Він витирав кров з обличчя, мовчки стежачи, як його водій, котрий нарешті вибрався з джипа буквально через голову свого шефа, намагався безуспішно розганяти глядачів.

Якщо хтось і побоювався людей у цьому джипі, то тепер таких стало набагато менше.

Юлія Гараніна знати не знала, як саме збирається її гість дістати їхнього спільного ворога.

Вона сподівалася на розважливість столичного хірурга вищої категорії. Коли вже зовсім чесно — навіть не замислювалася, для чого Антон простежив за Крамарем і намагався вирахувати його спосіб мислення та зрозуміти манеру поведінки. Десь у глибині душі вона вважала: Сахновський виношує елегантніший, інтелігентніший та віртуозніший план. І тут раптом — аварія в центрі міста. Антон з усієї дурі влупив джип Крамаря в бік, тоді налетів на нього, стукнув кілька разів дверцятами і мало не застрелив, погрожуючи пістолетом.

Що це йому дало, крім додаткових проблем, тепер уже — справді серйозних, Гараніна собі не уявляла.

Ще більше її здивував дзвінок начальника міліції. Підполковник Костюк навіть не попросив — наказав їй негайно з’явитися в міліцейському відділі. Власне, Юлія і сама збиралася туди: так чи інак, а Сахновського треба визволяти. Бо вона втягнула його в історію, він наламав дров, тепер вона ж і повинна втрутитися, аби спробувати залагодити цю справу.