Morgan Rice - Завдання Героїв

“Кендрику, я завжди вважав тебе своїм справжнім сином. Але закони нашого королівства не дозволяють мені передати панування будь-кому, крім законних спадкоємців”.

Кендрик вклонився. “Батьку, я не очікував, що ви зробите це. Я задоволений своєю долею. Будь ласка, нехай це не бентежить вас”.

Маꥳлу стало боляче від його відповіді. Він відчував, яким справжнім той був, і бажав назвати його спадкоємцем.

“Залишилось четверо з вас. Ріс, ти прекрасний хлопець, кращий з тих, що я коли-небудь бачив. Але ти замолодий, щоб брати участь у цьому обговоренні”.

“Я чекав на це, Батьку”, – відповів Ріс, вклонившись.

“Годфрі, ти один з моїх законних синів, одначе ти вирішив змарнувати свої дні у брудному генделику. Тобі були надані усі привілеї життя, і ти відкинув їх усі. Якщо в мене і є розчарування у цьому житті – то це ти”.

Годфрі скривився, відчуваючи незручність.

“Ну, тоді, я думаю, я зробив тут все, що від мене вимагалось, і можу знов піти у пивну. Чи не так, Батьку?”

Годфрі швидко та глузливо поклонився та розвернувся, щоб піти.

“Назад!” – відрізав Маꥳл. – “НЕГАЙНО!”

Годфрі продовжував йти, ігноруючи батька. Він пройшов через кімнату та відчинив двері. Там стояли двоє стражів.

Маꥳл кипів від люті, коли стражі запитливо поглянули на нього.

Але Годфрі не чекав, він відштовхнув їх і вийшов у відкриту залу.

“Затримайти його!” – прокричав Маꥳл. – “І тримайте його подалі від погляду Королеви. Я не хочу, щоб його мати засмучувалась від його вигляду у день весілля своєї доньки”.

“Так, мій сер”, – відповіли вони, закриваючи двері, і поспішили наздоганяти його.

Маꥳл сидів з червоним обличчям, важко дихаючи, намагаючись заспокоїтися. У тисячний раз він запитував, що ж він такого зробив, чим заслужив таку дитину.

Він знов подивився на дітей, що залишились. Вони, четверо, подивились на нього, очікуючи у рясній тиші. Маꥳл зробив глибокий вдих, намагаючись сконцентруватися.

“Залишилося двоє з вас”, – продовжив він. – “І з цих двох я обрав наступника”.

Маꥳл повернувся до своєї доньки.

“Гвендолін, це будеш ти”.

У кімнаті здійнявся гомін. Усі його діти були шоковані, насамперед Гвендолін.

“Ви все правильно сказали, Батьку?” – спитав Гарет. – “Ви сказали Гвендолін?”

“Батьку, це велика честь для мене”, – сказала Гвендолін. – “Але я не можу прийняти це. Я жінка”.

“Справді, жінка ніколи ще не сиділа на троні Маꥳлів. Але я вирішив, що настав час змінити традицію. Гвендолін, в тебе найкращі розум та дух, які я коли-небудь зустрічав у молодої жінки. Так, ти молода, але, дасть Бог, я не помру найближчим часом. І коли прийде час, ти будеш достатньо мудрою, щоб правити. Королівство буде твоє”.

“Але Батьку!” – закричав Гарет зі збілілим обличчям. – “Я найстарший законний син! Завжди, протягом усієї історії Маꥳлів, правління переходило до найстаршого сина!”

“Я Король”, – похмуро відповів МакҐіл – “І я диктую традицію”.

“Але це не чесно !” – благав Гарет нюнявим голосом. – “Я маю бути Королем. Не моя сестра. Не жінка!”

“Притримай язика, хлопче!” – люто прокричав Маꥳл. – “Ти збираєшся поставити під сумнів моє рішення?”

“Ви віддали перевагу жінці переді мною? Це ваша думка про мене?”

“Я прийняв своє рішення”, – сказав Маꥳл. – “Ти поважатимеш його, і слухняно виконуватимеш, як і всі інші піддані мого королівства. Тепер, ви усі можете покинути мене”.

Його діти швидко схилили голови і поспішили покинути кімнату.

Але Гарет зупинився у дверях, не наважуючись піти.

Він озирнувся і подивився в очі батьку.

Маꥳл міг бачити розпач на його обличчі. Очевидно, він очікував, що сьогодні він стане спадкоємцем. Ба більше: він бажав цього. Відчайдушно. Що анітрохи не дивувало Маꥳла, і що послугувало головною причиною, чому він не зробив цього.

“Чому ви ненавидите мене, Батьку?” – спитав він.

“Я не ненавиджу тебе. Я просто не вважаю, що ти підходиш, щоб правити моїм королівством”.

“Чому це?” – наполягав Гарет.

“Тому що це – саме те, чого ти хочеш”.

Обличчя Гарета забагряніло. Ясно, Маꥳл вказав йому на його справжній характер. Маꥳл дивився у очі сина, і бачив, що вони палають ненавистю до нього. Він ніколи не думав, що це можливо.

Не кажучи більше ні слова, Гарет вилетів з кімнати, грюкнувши дверима.

Маꥳл здригнувся від розкотистого відлуння. Він згадав погляд сина і відчув його ненависть дуже глибоко. Навіть глибше, ніж ненависть, яку він бачив в очах ворогів. У той момент, він подумав про Аргона, про його слова, що небезпека поруч.