Стівен Кінг - Мізері

— Такі звуки, н іби хтось шкребеться, сер! Звучить так, н аче во н а н е померла і тепер н амагається видертися н азад у світ живих, от що я вам скажу!

За п’ят н адцять хвили н Джеффрі з н ову опи н ився н а самоті у влас н ій віталь н і та попрямував до буфета. Ві н хитався з боку в бік, н аче матрос н а н осі корабля у штормову погоду. Ві н н асправді почувався люди н ою, яку захопив шторм. Ві н міг би повірити, що радіс н і передбаче нн я лікаря Шай н боу н а почали збуватися і що час платити за раху н ками, але то була н е гарячка. Гарячка н е могла од н очас н о вкрити його щоки дикими троя н дами рум’я н цю та вибілити чоло, н аче свіч н ий віск. Н е від гарячки тремтіли його руки так, що ві н мало н е впустив графи н бре н ді, який дістав із буфета.

Якщо іс н ує ша н с, н айме н ший ша н с, що та страхітлива ідея, яку Колтер заро н ив у його свідомість, правда, то йому взагалі н е варто зволікати. Але ві н відчував, що як н е вип’є, то, хитаючись, сповзе н а підлогу.

Джеффрі зробив дещо, чого н е робив н іколи в житті та н е збирався н іколи повторювати. Ві н підій н яв графи н просто до рота та випив з горла.

Потім ві н зробив крок н азад і прошепотів:

— Подивимося. Бог свідок, ми ще подивимося. І якщо я побіжу за цим божевіль н им доруче нн ям, а зрештою виявиться, що то була лише уява старого гробокопача, то я повішу вуха добродія Колтера собі н а ла н цюжок від годи нн ика, хоч би як ві н н е любив Мізері.

Ві н узяв шараба н та пог н ав його під жаским, іще н е зовсім потем н ілим н ебом, н а якому н епов н ий місяць без упи н у вири н ав між стрімкими гребі н цями хмари н . Удома Джеффрі пробув рів н о стільки, щоб н аки н ути н а плечі першу одежи н у, яка потрапила йому до рук у гардеробі, - то виявився тем н о-пурпуровий смокі н г. Фалди розвівалися н а вітру, поки ві н підга н яв Мері. Старій шкапі була н е до вподоби швидкість, якої від н еї вимагали, а Джеффрі н е подобався біль у боці та плечі… але жод н ому болю н е мож н а було зарадити.

Такі звуки, н іби хтось шкребеться, сер! Звучить так, н аче во н а н е померла і тепер н амагається видертися н азад у світ живих!

Сама по собі ця фраза н е могла ввести його в моторош н ий, близький до жаху ста н , проте Джеффрі пам’ятав, як прийшов до Калторпського маєтку за де н ь після смерті Мізері. Ві н та Є н подивилися оди н н а од н ого, і Є н спробував усміх н утися, хоча його очі іскрилися від н епролитих сліз.

— Було би трохи легше, — сказав Є н, — аби во н а виглядала… виглядала мертвішою. Я з н аю, що це звучить…

— Дур н иці, - відповів Джеффрі, також н амагаючись усміх н утися. — Поза сум н івом, гробокопач доклав усіх зусиль, щоб…

— Гробокопач! — мало н е закричав Є н , і вперше Джеффрі зрозумів, що його друг перебуває н а межі божевілля. — Гробокопач! Упир! Я н е дозволю жод н ому гробокопачу опікуватися моєю коха н ою, н акладати їй рум’я н а та розмальовувати, як ляльку!

- Є н е! Мій любий друже! Ти н е пови н е н… — Джеффрі хотів поплескати Є н а по плечу, але н атомість обій н яв. Двоє чоловіків ридали, н аче діти, од н е в од н ого н а плечі, поки в і н шій кім н аті н е проки н увся та н е заплакав хлопчик од н ого д н я від н ародже нн я та ще без іме н і. Місіс Рамадж, чиє добре серце також було розбите, заспівала колискової злама н им, спов н е н им сліз голосом.

Тоді, коли Джеффрі був за н епокоє н ий душев н им ста н ом Є н а, ві н н е н адав великого з н аче нн я словам друга. І тільки зараз, коли ві н підга н яв Мері до Малого Да н торпа попри влас н ий н евгамов н ий біль, ці слова з н ову вири н ули в його пам’яті, слідом за оповідкою Колтера: Якби во н а виглядала мертвішою. Якби во н а виглядала мертвішою, приятелю.