Стівен Кінг - Чорний дім

Починається…

— Хлопці, ви готові? — запитує Дейл.

— Ой, чуваче, я не знаю, — каже Док.

Це вже не п’ятий, і мабуть, навіть не п’ятнадцятий раз, коли він промовляє це. Він блідий, важко дихає. Четверо чоловіків у Віннебаґо, в зеленій кімнаті на колесах, яка стоїть скраю парку Ла Фоллетт. Біля неї подіум, на якому вони стоятимуть (кожного разу переконуючись, що Док міцно тримається на ногах) і оприлюднюватимуть свої ретельно продумані відповіді. На схилі, що спускається до широкої річки, зібралося десь із чотириста журналістів, плюс знімальні групи з шести американських телеканалів і бозна скількох іноземних станцій. Джентльмени ЗМІ не в найкращому настрої, тому що місця перед трибуною зарезервовано для відібраних представників (які виграли лотерею) жителів Френч Лендінґа. Такою була жорстка умова Дейла з приводу конференції.

Сама ідея щодо конференції надійшла від Джека Сойєра.

— Розслабся, Доку, — каже Шнобель. Він здається ще більшим, ніж будь-коли, у сірих лляних штанах і білій сорочці з розстебненим коміром, дуже схожий на ведмедя в смокінгу. Він навіть зробив спробу зачесати волосся. — І якщо ти справді відчуваєш, що можеш навалити в штани, обблюватись чи вирубатись, то краще залишайся тут.

— Ні, — жалісливо каже Док. — Назвався грибом — лізь до клятого кошика. Якщо ми вирішили спробувати, то давайте спробуємо.

Дейл, котрий має чудовий вигляд у своїй формі, дивиться на Джека. Останній не менш привабливий у сірому літньому костюмі і темно-синій шовковій краватці з припасованим синім носовичком, що виглядає з нагрудної кишені піджака.

— Ти впевнений, що ми робимо все правильно?

Джек абсолютно впевнений. Ще не пізно відмовитись і подарувати Кольоровому Загону, як каже Сара Ґілбертсон, узяти головну увагу на себе, так само ще не пізно зізнатися, що він у невигідній позиції. Зробити це можна, розповівши дуже просту історію, яку троє інших чоловіків підтвердять. Тай зробить те ж саме, Джек — упевнений. Історія така: інший друг Джека, Генрі Лайден, упізнав Рибака по запису на «911». Цей запис дав йому Дейл, його племінник. Рибак убив Генрі, але не швидше ніж героїчний містер Лайден, незважаючи на смертельні поранення, здав його поліції. (Для Джека інший сенс прес-конференції — віддати належне Генрі, щоб він дістав шану, на яку заслуговує.) Коли вивчили описи житлового майна і земельних ділянок Френч Лендінґа, став відомий той факт, що у Чарльза Бернсайда був дім на Шосе-35, недалеко від міста. Дейл представляє Джека і двох здорованів, які просто випадково опинилися поруч (містерів Амберсона і Сент-Піра), які досі тут.

— З цього моменту, — неодноразово повторює Джек протягом останніх кількох днів перед конференцією, — ви маєте пам’ятати три маленькі слова, які в більшості кримінальних справ ведуть до виправдальних вироків у суді. І які ці слова?

— Я не пам’ятаю, — каже Дейл.

Джек киває.

— Так. Якщо ви нічого не пам’ятаєте, то ті виродки не зможуть збити вас з пантелику. У тому домі щось було в повітрі…

— Це не брехня, — Шнобель бурчить і кривиться.

— …і воно затьмарило наш розум. Ми пам’ятаємо лише те, що Тай Маршалл був у задньому дворі прикутий до стовпа-сушарки для білизни. Перш ніж Шнобель Сент-Пір і Джек Сойєр прослизнули мимо поліцейських загороджень і спопелили Чорний Дім пластиковою вибухівкою, один репортер побував там і зробив величезну кількість фотографій, ми знаємо звичайно цього репортера. Венделл Ґрін нарешті реалізував свою мрію щодо слави і багатства.

— А Бернсайд лежав мертвий біля його ніг, — каже Шнобель.

— Так. З ключем від наручників у кишені. Дейле, ти знайшов і звільнив хлопчика. На тому задньому дворі були ще діти, але скільки…

— Ми не пам’ятаємо, — каже Док.

— Щодо їхньої статі…

— Кілька хлопчиків і кілька дівчаток, — каже Дейл. — Ми не пам’ятаємо достоту, скільки їх було.

— А як щодо Тая, як його було викрадено, що з ним сталося?..

— Він сказав, що нічого не пам’ятає, — каже Дейл, посміхаючись.

— Ми пішли звідти і думаємо, що покликали за собою інших дітей…

— Але точно не пам’ятаємо… — додає Шнобель.

— Так, і на якийсь момент нам здалось, що вони в цілковитій безпеці. І коли ми саджали Тая в поліцейське авто, то побачили, як вони виходили потоком. І покликали на допомогу поліцію штату Вісконсин, — каже Дейл. — Це я пам’ятаю.

— Звичайно, пам’ятаєш, — великодушно каже Джек.

— Але ми уявлення не маємо, як це кляте місце вибухнуло до дідькової матері й не знаємо, хто його підірвав.