Стивен Кинг - Доктор Сон

Батько був правий, це хламіття.

Двері маленької кімнатки, яку її тато використовував як свій кабінет, стояли прочинені і, зупинившись біля кухонного крана, щоб змити собі з рота склянкою води кисло-шоколадний смак нестравленого печива, Абра почула звіддаля впевнене цокотіння клавіатури його комп’ютера. Це було добре. Коли він гальмував або цілком зупинявся, тато мав схильність до дратівливості. А також був налаштований на те, щоб її помічати. Сьогодні їй не хотілося бути помітною.

— Абба-Доцю, це ти? — мало не виспівом погукав її батько.

Звичайно, вона б попрохала його перестати, будь ласка , називати її тим немовлячим іменем, але не сьогодні.

— Йо, це я.

— Школа йде порядком?

Рівномірне клац-клац-клац припинилося.

«Будь ласочка, не виходь сюди, — благала Абра. — Не виходь сюди, і не дивися на мене, і не питайся в мене, чому я така бліда чи ще щось» .

— Нормально. Як твоя книга?

— Чудовий мав день, — відповів він. — Писав про «чарлстон» і «блек боттом». [215] «Black Bottom» («Чорне дно») — популярний у 1920-х танець, що походить із Нового Орлеану і прийшов на зміну «чарлстону». Ву-ду-ді-о-ду.

Хоч там що це могло означати, важливим було те, що клац-клац-клац відновилося знову. Слава Богу.

— Суперово, — сказала вона, споліскуючи склянку і ставлячи її на сушарку. — Я нагору, робити домашні завдання.

— Яка в мене дівчинка! Думає про Гарвард у вісімнадцять.

— Окей, тату.

Можливо, вона про це й думатиме. Про будь-що, аби лиш не думати про Бенкертон, штат Айова, в одинадцять.

Тільки не думати вона не змогла.

Тому що.

Тому що що? Тому що чому? Тому що… ну…

«Тому що є дещо, що я можу зробити» .

Вона початилася в інтернеті трохи з Джессікою, але потім Джессіка поїхала до торговельного центру в Північному Конвеї на вечерю з батьками в ресторані «Сад Панди», тож Абра відкрила підручник з суспільствознавства. Вона збиралася проштудіювати четвертий розділ, двадцять переважно нудних сторінок із заголовком «Як працює наш уряд», але натомість книжка розкрилася на п’ятому розділі: «Твоя громадянська відповідальність».

О Боже, якщо існувало слово, якого вона не бажала сьогодні бачити, це якраз було воно «відповідальність» . Вона пішла до ванної знову випити склянку води, бо в роті в неї все ще смакувало гидотно, і знайшлася проти дзеркала, розглядаючи власні веснянки. Їх було всього три, одна на лівій щоці та дві в неї на носяці. Непогано. Невдачна вона у веснянковому ділі. І родимки в неї нема, як у Бетені Стівенс, нема косоокості, як у Нормана МакДжинлі, або заїкуватості, як у Джинні Вітло, чи жахливого імені, як у Пенса Еффершама. Ім’я Абра трохи дивне, звісно, але Абра гарне ім’я, люди вважають його цікавим, а не курйозним, як у Пенса, якого хлопчаки між собою називали (а дівчатка якось завжди про такі речі дізнаються) Пенс-Пеніс.

«І найголовніше, мене не ріжуть на шматки скажені люди, не звертаючи уваги на мої крики і благання пощадити. Я не змушена перед смертю бачити, як дехто з тих скажених людей злизують мою кров собі з долонь. Абба-Доця киця щаслива-муркотлива» .

А може, не така вже й щаслива-муркотлива врешті-решт. Щасливі-муркотливі не знають того, чого їм не варто знати.

Вона закрила ляду унітаза, сіла на неї і тихо плакала, затуливши долонями обличчя. Ґвалтом змушена знову думати про Бредлі Тревора, про те, як він помирав… це вже було погано, але йшлося не тільки про нього. Були ж іще всі ті інші діти, про яких думалося, так багато фотографій, що вони товпилися на останній шпальті «Шоппера», наче то якісь лиховісні шкільні збори. Всі ті беззубі посмішки і всі ті очі, які знали ще менше про цей світ, аніж знала Абра, а що вона знала ? Навіть «Як працює наш уряд» не знала.

Що думають батьки тих пропалих дітей? Як їм далі живеться? Або Синтія, або Мертон, або Ейнджел — це перше, про що вони думають вранці, і останнє про що вони думають ввечері? Чи тримають вони їхні кімнати готовими їх прийняти, якщо вони раптом повернуться додому, чи віддали вони всі їхні іграшки і одяг у «Гудвіл»? [216] «Goodwill» — заснована 1902 р. у Бостоні безприбуткова організація, що організовує професійну освіту та робочі місця для інвалідів та інших упосліджених осіб; фінансується з широкої мережі дешевих крамниць, що продають пожертвувані речі; річний прибуток сягає $4 млрд, з них 80 % спрямовується на благодійництво. Абра чула, що саме так зробили батьки Ленні О’Міри, після того як Ленні упав з дерева, вдарився головою об камінь і помер. Ленні О’Міра, який дійшов був до п’ятого класу, а потім просто… припинився. Проте, звичайно, батьки Ленні знали, що він помер, була могила, куди вони могли приходити і класти квіти, оце, мабуть, і є різниця. А може, й ні, хоча Абра гадала, що так. Бо в іншому разі ти повсякчас загадуєшся, хіба не так? Як-от, скажімо, снідаєш і думаєш, чи твої пропалі