Стивен Кинг - Доктор Сон

— Справді? — у голосі Джона прозвучала нова цікавість. — Якого саме бару?

— Місцина називається «Ковбойський чобіт». Два бакси кухоль [201] Місткість стандартних пивних кухлів у США — до 1,89 літра. до дев’ятої вечора.

— Дене.

— Слухаю, Джоне.

— Я знаю цей заклад зі своїх давніх часів. Якщо ти забажаєш спустити своє життя в унітаз, не розпочинай звідти. Леді там сущі шалави з мета-пащами, [202] Лікарський сленг, мається на увазі поганий стан зубів і ясен, спричинений тривалим уживанням метамфетаміну. а в чоловічому туалеті тхне, наче прілими спортивними трусами. «Чобіт» — ідеальне місце, коли ти вже сягнув свого дна.

Ось воно, знову це слово.

— Кожен з нас має дно, — промовив Ден. — Хіба не так?

— Забирайся звідти, Дене. — Голос Джона звучав тепер з усією серйозністю. — Цієї ж миті. Досить дуркувати там. І залишайся зі мною на телефоні, аж поки той великий неоновий ковбойський чобіт на даху не зникне в тебе з люстерка заднього огляду.

Ден завів машину і виїхав зі стоянки знову на шосе № 11. [203] Route 11 — штатне шосе завдовжки 174 км, яке перетинає Нью-Гемпшир від кордону з Вермонтом на заході до кордону зі штатом Мейн на сході.

— Їду, — проказував він. — Він зменшується… ііі… пощез.

Він відчував невимовне полегшення. Також він відчував гіркий жаль… скільки ж це двобаксових кухлів він міг проковтнути до дев’ятої вечора.

— Не збираєшся прикупити собі шестизарядну коробку або пляшку вина, перш ніж доїдеш до Фрейжера, скажи-но?

— Ні. Мені добре.

— Тоді побачимося ввечері у четвер. Приходь раніше, з мене кава. «Фолджерз» [204] «Folgers» — популярний у США і Канаді бренд кави дев’яти різних сортів, яку випускає заснована 1850 р. у Сан-Франциско однойменна компанія. зі спеціального запасу.

— Прийду, — сказав Ден.

Коли він увійшов до своєї баштової кімнати й увімкнув світло, на чорній дошці містилося нове послання:

Я мала чудовий день!

Твій друг,

АБРА

— Це добре, любонько, — промовив Ден. — Я радий.

Дзззз. Інтерком. Він підійшов і натиснув клавішу РОЗМОВА.

— Привіт тобі, Докторе Сон, — заговорила Лоретта Еймс. — Мені здалося, я побачила тебе, як ти заходив. Гадаю, в технічному сенсі в тебе ще вихідний, але чи не хотів би ти завітати на фірму?

— До кого? Містер Камерон чи містер Муррі?

— Камерон. Аззі як зайшов, так і залишається в нього вже з післяобіду.

Бен Камерон лежав у будівлі «Рівінгтон-1». На другому поверсі. Вісімдесятирічний бухгалтер на пенсії з гострою серцевою недостатністю. Збіса приємний чоловік. Добрий гравець у скребл і абсолютний винищувач у парчісі, [205] Parcheesi — американський варіант старовинної індійської гри «Пачісі: хрест і коло». що вибудовував блоки, які зводили його опонентів з розуму.

— Зараз же буду, — сказав Ден. Вже виходячи, він на мить затримався, щоби ще раз кинути погляд на чорну дошку. — Доброї ночі, любонько, — промовив він.

Йому не надходило повідомлень від Абри Стоун наступні два роки.

Впродовж цих двох років дещо спочивало у кровообігу Правдивого Вузла. Невеличкий прощальний презент від Бредлі Тревора, відомого декому як хлопчик-бейсболіст.

Одного серпневого дня 2013 року Кончетта Рейнолдс прокинулась рано у своїй бостонській квартирі. Як завжди, першим, що вона усвідомила, було те, ще нема собаки, яка зазвичай лежала, згорнувшись, у кутку біля комода. Бетті померла чимало вже років тому, але Четта не переставала за нею сумувати. Накинувши халат, вона вирушила до кухні, де збиралася зварити собі вранішню каву. Це була подорож, яку вона до того вже робила тисячі разів, тож вона не мала причини вважати, що ця буде чимсь відрізнятися від попередніх. І звісно, жодним чином їй не спало на думку, що це буде перша ланка в ланцюгу лиховісних подій. Вона не спіткнулася, розказуватиме вона своїй онучці Люсі пізніше того ж дня, і ні на що не наткнулася. Вона просто почула зовсім незначний звук, ніби щось тріснуло, з правого боку десь посередині свого тіла, а тоді опинилася на полірованій дерев’яній підлозі з теплим болем, що шугав і вниз, і вгору по її нозі.

Так вона пролежала хвилини зо три, втупившись у бліде віддзеркалення на полірованому паркеті, воліючи, щоби біль затих. І в той самий час балакала до себе:

«Дурна стара, не мати компаньйонки. Девід тобі останні п’ять років тільки й повторював, що ти занадто вже стара, щоб жити самій, а тепер він тебе з цим ніколи не залишить у спокої» .