Стивен Кинг - Доктор Сон

Товариша в іграх?

Чи навіть захисника?

Якщо так, то Тоні раніше вже виконував таку роботу. Але чи потребує вона захисту? Безумовно, був присутній душевний біль

( «вони вбивають хлопчика-бейсболіста» )

у цьому її посланні, але душевний біль — природна річ поряд із сяйвом, як це відкрилося Денові багато років тому. Звичайним дітям не було властивим знати й бачити так багато. Він міг би її розшукати, можливо, спробувати дізнатися більше, але що він скаже її батькам? «Привіт, ви мене не знаєте, але я знаю вашу дочку, вона вряди-годи відвідує мою квартиру і ми з нею стали нівроку приятелями» .

Дену не вірилося, що вони нацькують на нього окружного шерифа, але він не ганив би їх, якби вони так і зробили, а маючи за собою таке пістряве минуле, він не горів бажанням з’ясовувати це достеменно. Краще нехай Тоні залишається її віддаленим другом, якщо так воно вже насправді і є. Нехай Тоні й невидимий, але він принаймні більш-менш підхожого віку.

Він зможе відновити потрібні йому імена і номери палат на дошці пізніше. А поки що він узяв з жолобка уламок крейди і написав:

Абро, ми з Тоні зичимо тобі гарного літнього дня! Твій ІНШИЙ друг, Ден

Він ще якусь мить роздивлявся на свій напис, потім кивнув і пішов до вікна. Чудовий літній день, до того ж для нього вихідний. Він вирішив піти прогулятися, заодно спробувавши викинути собі з голови ту бентежну розмову з Кейсі. Так, він припускав, що квартира Діні у Вілмінгтоні і є його дном, але якщо він ховав у собі те, що там колись трапилося, і це не завадило йому десять років прожити в тверезості, він не вважав, що приховування цього в собі й надалі може йому завадити прожити так само ще десять. Або двадцять. Та навіщо взагалі думати про якісь роки, коли гасло АА — один день за раз?

Вілмінгтон був ген-ген давно. Та частина його життя завершилася.

Ідучи, він, як завжди, замкнув на ключ свою кімнату, але замок не утримає Абру, якщо вона схоче навідатися. Коли він повернеться, на дошці може бути нове повідомлення від неї.

«Можливо, ми зможемо стати друзями за листуванням» .

Авжеж, так само можливо, як те, що змовницький гурт моделей, які рекламують білизну «Вікторія Сікрет», гакнуть секрет термоядерного синтезу.

Усміхаючись, Ден пішов надвір.

У публічній бібліотеці Енністона проводився щорічний День книжкового розпродажу, і, коли Абра попросилася туди, Люсі радо відклала свої домашні справи і вирушила разом з дочкою по Центральній вулиці. Завалені різноманітними пожертвуваними томами складані столи були розставлені на галявині, і поки Люсі на столі книжок в паперових обкладинках (кожна $1, шість за $5 на ваш вибір) вишукувала щось, чого вона ще не читала авторства Джоді Піколт, [187] Jodi Picoult (нар. 1966 р.) — авторка десятків романів-бестселерів, володарка Премії книгопродавців Нової Англії 2003 р. Абра перевіряла збиранину на столах з табличками ДЛЯ ПОВНОЛІТНЬОЇ МОЛОДІ. Сама ще дуже далека від повноліття, навіть найюнішого зразка, вона була невситимою (і над свої літа розвинутою) читачкою з особливою любов’ю до фентезі й наукової фантастики. На її улюбленій майці була зображена якась велетенська складна машина, під якою містилася декларація: СТІМПАНК [188] Steampunk (паровий панк) — жанр фантастики, де події відбуваються у світах, технології яких базуються на складних машинах доелектронної ери; популярний рух у моді та стилі життя серед шанувальників цієї літератури. ПРАВИТЬ.

Якраз коли Люсі вирішувала, що, мабуть, зупиниться на одній старій книжці Діна Кунца і трохи новішій Ліси Гарднер, [189] Dean Koontz (нар. 1945 р.) — автор численних трилерів, які ним друкувалися також під багатьма різними псевдонімами, включно з жіночими; Lisa Gardner — авторка багатьох популярних детективних романів, також пише під псевдонімом Аліша Скотт, живе в Нью-Гемпширі. до неї підбігла Абра. Вона усміхалася.

— Ма! Мамуню! Його звуть Ден!

— Кого звуть Деном, любонько?

— Батька Тоні! Він побажав мені гарного літнього дня!

Люсі роззирнулася навкруги, майже впевнена, що побачить якогось незнайомого чоловіка поряд із хлопчиком Абриного віку. Незнайомців там було повно — літо ж, врешті-решт, — але таких пар жодної.

Абра зрозуміла, що вона шукає, і захихотіла.

— Ой, та він не тут.

— То де ж тоді він?

— Я не знаю напевне, але близько.

— Ну… гадаю, це добре, любонько.

У Люсі вистачило часу якраз на те, щоби скуйовдити доні волосся, перш ніж Абра побігла назад, аби відновити свої пошуки астронавтів, мандрівників крізь час і магів. Люсі стояла, дивлячись на неї, забувши про затиснуті в опущеній руці книжки. Розповісти про це Девіду, коли він дзвонитиме з Бостона, чи ні? Вона подумала, що краще ні.