Андрій Кокотюха - Темна вода

— Брешеш. Брешеш. Брешеш!

— Розумію — ви не можете повірити, що занапастили себе через чиюсь дурну вигадку. Через те, що людям подобається читати подібні статті в газетах. Ясно, вас ніхто не судитиме. Тільки, вибачте за пафосну фразу, не кожен суд проходить у судовому залі. Є інші суди, інші судді, інші прокурори. Про адвокатів не кажу — ви вже намагалися з моєю допомогою бути адвокатом самому собі. Значить, ви знаєте про цей самий інший суд. Раз так, — Віталій глянув на годинник, — то більше не маю права вас затримувати. Лишаю вам ваше рухоме майно, — кивок у бік Ольги. — Ви не виганяйте її з київської квартири і взагалі не дуже лайте. Вона намагалася все добре робити. Мені місцями навіть подобалося.

— Скотина! — вигукнула білявка.

— Моя колишня дружна про мене так само подругам і тещі казала. Придумай щось новеньке. Не зможеш — Коротун допоможе. Він мастак на різні придумки.

Скрипник, який весь цей час мовчав, підвівся зі стільця, потягнувся, розминаючи затерплі від сидіння м’язи.

— Тепер, Заруба, я дещо вам скажу. Віталій правий, і я не така вже впливова та сильна персона в місцевій міліцейській системі, аби намагатися її поламати. Ваших Чабана з Моругою справді випустять. Бо я не викину їх з машини просто зараз, а таки завезу в управу і знайду привід затримати цю парочку на термін, передбачений законом. Якщо в почнете виконувати свої обіцянки вже зараз, на волі обидва будуть уже під кінець дня. Максимум — завтра вранці, бо навіть із вашими зв’язками не здатні запустити нашу бюрократичну машину швидше, ніж вона крутиться. Мені, коли чесно, вистачить часу навіть до вечора. Я не скажу, під чиєю вони опікою. Я просто зроблю так, аби на той короткий час, що вони посидять у камері, вони потрапили в такі умови, коли година видається добою. Ось на це, Заруба, в мене повноважень, можливостей і досвіду вистачить. Сидять у нас такі люди, які за можливість передати на волю записку чи отримати щось звідти так стараються... Коротше, мало вашим спортсменам не буде. Вони назавжди зрозуміють — вбивати людей не можна. Ну і тепер дещо хочу сказати особисто вам. Тільки при свідках — гукайте ваших довбодзвонів.

Банкір не зрушив з місця. Скрипник сам обійшов стіл, надавив на потрібну кнопку. За мить у кабінет ввалилися двоє кремезних охоронців із абсолютно тупими, хоча й відданими виразами облич. Олексій мовчки показав їм своє посвідчення, заховав документ у кишеню.

— Це щоб ви, хлопчики, дурниць не наробили, завівшись із офіцером міліції, який знаходиться при виконанні, — пояснив він, тоді підійшов до Заруби на відстань удару, коротко замахнувся.

Кулак врізався в щелепу. Банкір не чекав удару, та навіть якби чекав, навряд чи втримався б на ногах. Мельник знав — його кум у молодості намагався професійно займатися боксом і навіть робив успіхи.

Сидячи на підлозі біля столу, Заруба сплюнув кров, уламок зуба. Жестом зупинив охоронців, які несміливо посунули на Скрипника, намагаючись бодай створити вигляд бажання виконати роботу, за яку отримують гроші.

— Тепер ці двоє, ваша коханка і Віталік при бажанні підтвердять: майор міліції Скрипник при свідках дав по морді банкіру Зарубі. Це якщо ви спробуєте зробити так, аби мене вигнали, всі зрозуміють, за що: йому дали в рило, а він не зміг дати здачі, як нормальний мужик. Замість цього почав присікуватися до нормального мента і зживати його зі світу. Мене випруть, коли ви цього захочете. Тільки я роботу знайду, а ви лишитеся з битою мордою. Думайте, чи варто щось робити.

— Більше ми вас не потурбуємо, Павле Павловичу, — Мельник уже стояв біля дверей. — Заяву про звільнення писати не буду, бо не писав заяву про прийом на роботу. До побачення. Бажаю колись знайти золото у темній воді.

Вони повернулися на Тихий Затон. Вийшли з машини, сіли на біля берега. Пили горілку просто з горла, передаючи її один одному. Курили і мочали, дивлячись на спокійну гладеньку поверхню води.

— Ти завжди п’єш за кермом? — поцікавився Мельник, коли пляшка спорожніла.

— Хто мені що скаже? — байдуже відповів Скрипник.

— Удар у тебе нічого поставлений.

— Сам від себе не чекав. Давно в спортзалі не був.

— Я туди взагалі не ходив.

— Воно й видно. Вулична шпана он як відходила...

— Взагалі це круто — від безвиході затопити банкірові в п’ятак. Крутіше тільки вистежити, де він живе, і помочитися в його під’їзді.

Знову замовкли. За сьогоднішній ранок почуто і сказано стільки, що, здавалося, слова просто закінчилися. Наче цигарки в пачці чи горілка в пляшці.