Андрій Кокотюха - Там, де поховано Адель...

За дверима зашкреблися. Він впустив Марину і, побачивши її очі, прочитав там тихий переляк.

— Спить?

— Наче…

— Перевір піди, наче…

Сахно вкотре за останню годину ковзнув до спальні, торкнувся дружини. Ніякої реакції. Вирішив торснути за плече, але рука завмерла — раптом прокинеться? А коли будеш піднімати її, не прокинеться, дурню ти? Він рішуче торснув сильніше, ще раз. Адель заплямкала губами уві сні. Марина тихцем пройшла за ним, стала за спиною, Сахно, відчувши рух, здригнувся.

— Тю, твою ж маму нехай! Так умерти можна!

— Виживеш. Як?

— Сопе… А точно не прокинеться?

— Не повинна, препарат сильний. Понесімо?

— Не треба метушні.

— А хто метушиться, хто?

— Не кричи. Раптом таки розбудиш її! Отак, так… Хай лежить на підлозі, піду машину піджену.

Сьогодні він не ставив машину в гараж, хоча постійно робив це, особливо після того, як містом поповзли чутки, що злодії переключилися на старенькі вітчизняні автомобілі. Психологія проста: власники за свій транспорт не бояться, думають: кому треба старенький «жигуль» чи «москвичок»? А їх можна швидко й пристойно продати на запчастини, кажуть, беруть охоче. Дурня, звичайно, але Сахно чомусь не виключав можливості, що його «шістку» запросто розберуть на складові. Та сьогодні машина потрібна швидко, приїхав він години три тому, за цей час мисливці за запчастинами, якщо такі справді є, навряд чи вкрадуть.

Підігнавши «жигуль» до під’їзду, Сахно водномить, без ліфта, забіг на свій поверх. Тепер вони вже не розмовляли, діяли незграбно, квапливо, але уперто, впевнено і дружно. Підхопили Адель попід руки. Марині було незручно, дружина Сахна важча за неї. Якби вони зустріли хоч одну людину на шляху від ліфта до машини, від задуму довелося б відмовитися. Не назавжди, але принаймні надовго. Поки не придумається інший план вбивства Аделаїди Сахно. Біля ліфта він підхопив дружину сам, Марина натиснула кнопку виклику, і коли кабіна під'їхала та відчинилася, він втягнув Адель, сунучись спиною досередини. Спустилися вони майже одночасно, Марина бігла сходами вниз, поли незастебнутого плаща майоріли на бігу. Внизу, роззирнувшись, вона допомогла Сахнові витягти сплячу з ліфта. Щоб відчинити дверцята машини, він поклав Адель на землю.

— З того боку! З того боку зайди!

Марина забігла за машину, Сахно прочинив задні дверцята з її боку і піддав сплячу, мов лантух, Марина, залізши в салон наполовину і зігнувшись у неймовірній позі, підхопила Адель попід руки і, крекчучи, затягла на заднє сидіння. Прикривши тіло заготовленого заздалегідь темною ковдрою, Сахно закрив дверцята. З його боку щось заважало. Нога дружини. Чорт! Довелося підібгати її. Весь цей час Адель нагадувала велику, набиту тирсою ганчір’яну ляльку.

Серце Сахна голосно калатало. Піт стікав так рясно, що, здавалося, він щойно пробіг марафон. Він засапався, Марина також тяжко дихала. Але півсправи було зроблено.

— Якщо чесно, не думав, що все так гладенько вийде.

— Ще нічого не вийшло. Інструмент у тебе?

При слові «інструмент» Сахна пересмикнуло.

— Все гаразд. Чекай вдома, нікому не відчиняй.

— Не гай часу!

О цій порі вулиці напівпорожні, рух не такий інтенсивний, і Сахно наддав газу, та, уздрівши попереду вогники патрульної машини, ледь не вдарив по гальмах. Не вистачаю, аби оті ще припхалися. Їм це просто: посвітять у салон своїми ліхтариками — і приїхали, пане водій. Раптом його знову кинуло в піт: ззаду почувся якийсь рух. Здалося? Знову рухається… Світлофор попереду блимнув червоним, скориставшись зупинкою, Сахно рвучко озирнувся. Все було, як і раніше, ніякого поруху, спить Адель під ковдрою, мов ховрах, отож нерви лікувати треба. Поїхали далі.

Сахно зосередився на веденні машини, і це на якийсь час відігнало лихі думки. Вони знову роєм загули в голові, коли на виїзді з міста після Чапаєвки замаячив пост ДАІ. Несподівано Сахно спіймав себе на тому, що зовсім не врахував цього моменту. Будь-який виїзд із Києва веде через такий пост, і вартові чомусь полюбляють зупиняти саме тут, неначе з міста виїхати пізно ввечері можуть лише запеклі бандюги. Він стишив швидкість і знов занервував: а чи не кинеться їм у очі надто вже повільна їзда? Та наддавати було вже пізно, і він, прилаштувавшись у хвіст «ауді», поїхав назустріч неприємностям. Вони не змусили себе чекати — жезл, що світився в темряві, виріс попереду з фатальним наказом зупинитися, і нога Сахна налилася свинцем, немов приросла до педалі газу, не зсунути її на гальмо ніяк, зараз він рвоне з місця і почує за собою сирену, його наздоженуть, відкинуть ковдру на задньому сидінні…