Николай Томан - В погоні за Привидом

Акуратно обвівши олівцем ці літери і цифри, Філін перевернув листок на другий бік.

— А тепер таку ж процедуру проробимо і з п'ятим рядком тієї ж строфи:

До цього рядка стосуються цифри шифру: 3, 2, 26, 27, 6, 3, 32, 30, 5. Розшифровуємо їх і дістаємо слова: «сорок сім». Треба думати, що це адреса: вулиця Чапаєва, будинок номер 47. А в двох наступних строфах повідомляється прізвище того, хто живе по цій адресі: Жанбаєв Каниш Нуртасович. Ось вам і розгадка таємниці томика американських поетів. У ньому ключ до нової системи, мабуть, майбутнього шифру шпигунів, яким так до речі поспішив скористатися Мухтаров.

Повертаючись до себе від заступника міністра, генерал Саблін зайшов у кабінет полковника Осипова.

Генерал був високий, сухорлявий. Чорне волосся його чимало посивіло на скронях, але вигляд він мав молодший від Осипова, хоч були вони однолітками. Легкою ходою пройшов він через кабінет і, привітавшись, сів проти полковника верхи на стільці. Тонкі, все ще дуже чорні брови генерала були трохи підняті.

— Здається, вдалося дещо розплутати, Панасе Максимовичу? — запитав він спокійним, веселим голосом, хоча Осипов добре знав, як хвилювала генерала можливість напасти на вірний слід знаменитого Привида.

— Багато що вдалося розплутати, Ілля Ілліч.

— Ого! — посміхнувся Саблін. Він не чекав від полковника такої багатообіцяючої заяви: Осипов ніколи не кидав своїх слів на вітер, був стриманий у висловах і дуже тверезий в оцінці обстановки.

Колись давно, років тридцять тому, зовсім ще молодою людиною познайомився Саблін з Осиповим на курсах ВЧК. З того часу довгі роки вони працювали разом на найважчих фронтах таємної війни з найлютішими ворогами радянської держави, міцно подружили, пройнялися один до одного глибокою повагою. Різниця у званнях і посадах не заважала їхній дружбі і тепер.

«Цікаво, що ж вдалося йому розплутати?» — подумав Саблін і, сівши зручніше, приготувався слухати.

— Тепер майже встановлено, що Мухтаров їхав помічником до Привида! — переконано заявив Осипов, але тут же у нього самого почали виникати різні сумніви, і висловлена догадка почала здаватися не такою вже безперечною. Він мимоволі понизив тон і говорив далі вже значно стриманіше: — Легальне прізвище цього Привида, очевидно, Жанбаєв, і живе він на вулиці Чапаєва в будинку сорок сім. Така вулиця є в місті Аксакальську, тобто саме там, де ми й передбачали присутність Привида.

— Так, так! — схвально хитнув головою генерал. — А давай однак пригадаємо дещо і про самого Привида. Адже він спеціалізувався, здається, по країнах Сходу?

— Так, — відповів Осипов, перебираючи в думці все відоме йому про Привида. — Середня Азія, Близький і Середній Схід йому добре відомі.

— Значить, він цілком міг би видати себе і за спеціаліста історика — знавця Сходу? — швидко спитав Саблін, уточнюючи неясну думку, що несподівано виникла.

— Думаю, що так, — погодився Осипов, зразу ж зрозумівши значення запитання. — Працюючи свого часу в «Інтеллідженс сервіс», Привид брав участь у різних археологічних експедиціях в Ірані і Афганістані. Цікавився він, звичайно, не стільки розкопками давнини, скільки військовими укріпленнями на радянсько-іранському і радянсько-афганському кордонах. Він також вважається знавцем багатьох східних мов: тюркських і іранських. Російською володіє досконало.

— Видно, що цьому Привиду не дають спокою лаври полковника Лоуренса! — посміхнувся Саблін.

— Не без того, мабуть. Коли він працював на англійців, вони його навіть другим Лоуренсом величали. А він в один і той же час працював і на них, і на німецьких фашистів, і ще на когось.

— Легше, мабуть, сказати, на кого він не працював, ніж називати тих, на кого працював… — засміявся Саблін. — Чи відома його справжня національність?

Полковник Осипов знизав плечима:

— Якщо судити з прізвищ, які він мав у свій час, то це справжній космополіт. Прізвище Крістоф, під яким він був один час відомий, могло б свідчити про його англійське або американське походження. Але потім він змінив стільки всяких німецьких, французьких і італійських прізвищ, що й сам, мабуть, всіх не пам'ятає. Тільки шпигунська кличка Привид залишилася за ним і досі.

— У нас він був, здається, в 1943 році? — запитав Саблін і почав перебирати в думці всіх своїх співробітників, яким можна було б доручити єдиноборство з таким небезпечним противником.