Стіґ Ларссон - Повітряний замок, що вибухнув

Доїхавши до Каппельшера, він зупинився на стоянці і заглушив мотор. Потім хвилин тридцять посидів, вивчаючи обстановку. Скрізь, як на гріх, стовбичили поліцейські.

Нідерман завів машину і просто поїхав далі, без жодного плану. Йому було потрібне укриття, де він зміг би на деякий час залягти. Під’їжджаючи до Норртельє, він раптом згадав про старий цегельний завод. З того часу, як рік тому там проводилися ремонтні роботи, він цією будівлею зовсім не цікавився. Цегельний завод використовували брати Харрі і Атхо Ранта, що перетворили його на перевалочний пункт для торгівлі з Прибалтикою, але брати Ранта перебралися за кордон ще тоді, коли журналіст Даґ Свенссон почав копати навколо транспортування шльонд. Завод стояв пусткою.

Заховавши Йоранссонів «Сааб» у сараї позаду заводу, Нідерман забрався всередину. Йому довелося зламати одні з дверей на першому поверсі, але чи не найперше, що він зробив, — організував собі резервний вихід через відвалену в торці фанеру. Зламаний висячий замок він згодом замінив. А потім влаштував собі кімнату на другому поверсі.

Того ж дня, вже ближче під вечір, до нього через стіни донеслися якісь звуки. Спочатку він подумав, що то звичайні привиди. З годину він просидів як на голках, а потім раптом підвівся, вийшов у великий зал і прислухався. Було тихо, але він терпляче чекав і далі, аж поки знову почув якесь дряпання.

Біля мийки знайшовся ключ.

Рональд Нідерман був надзвичайно вражений, коли, відчинивши двері, побачив двох російських шльондр. Вони були геть виснажені й очевидячки просиділи кілька тижнів без їжі: після того як у них закінчився пакет рису, вони жили на самому чаї та воді.

Одна з повій так знесиліла, що не могла встати з ліжка. Друга була в кращій формі. Вона говорила лише російською, але йому вистачило знання мови, щоб зрозуміти, що вона дякує Господу і йому за порятунок. Упавши на коліна, вона обхопила руками його ноги, але він з подивом відштовхнув її, вийшов з кімнати і замкнув двері.

З консервів, що їх він знайшов на кухні, він зварив суп і відніс їм, а сам не на жарт задумався. Нідерман не знав, що йому робити зі шльондрами. Потихеньку сили до них повернулися, і навіть більш виснажена жінка, та, що на ліжку, прийшла до тями. Весь вечір він їх допитував і врешті-решт вияснив, що ці жінки не шльондри, а студентки, що заплатили братам Ранта за можливість перебратися до Швеції. Їм обіцяли посвідку на проживання і дозвіл на роботу. Вони прибули до Каппельшера в лютому, а звідти їх відвезли прямо в будівлю складу і тут замкнули.

Нідерман спохмурнів. Прокляті брати Ранта мали побічний дохід, який утаювали від Залаченка. А потім, поспіхом покидаючи Швецію, вони просто забули про цих жінок, а може, свідомо кинули напризволяще.

Тепер виникало питання, як йому з ними вчинити. Жодних підстав завдавати їм лиха він не бачив, проте відпускати їх на волю йому теж не хотілося, бо в цьому разі вони, швидше за все, навели б на цегельний завод поліцію. Відправити їх назад у Росію він не міг, адже тоді йому довелося б везти їх до Каппельшера, а це було дуже важко. Темноволоса дівчина на ім’я Валентина в обмін на допомогу запропонувала йому секс. Секс його абсолютно не цікавив, але сама пропозиція автоматично перетворила її на шльондру. Всі жінки шльондри. Ото й усе.

Через три дні йому набридли їхні постійні благання, ниття і стукіт у стіну. Йому хотілося, щоб йому дали спокій, і він не бачив жодного іншого виходу. В результаті він востаннє відімкнув двері і швидко покінчив з цією проблемою. Попросивши вибачення у Валентини, він простягнув руки й одним рухом скрутив їй шию між другим і третім хребцями. Потім підійшов до блондинки, імені якої так і не запитав. Та лежала на ліжку байдуже і жодного спротиву не чинила. Тіла він переніс на перший поверх і заховав у заповненому водою басейні, після чого нарешті якоюсь мірою заспокоївся.

Залишатися на цегельному заводі Рональд Нідерман не планував. Він мав намір лише перечекати тут, поки вляжеться перша хвиля поліцейського галасу. Поголивши голову і відпустивши маленьку борідку, він дуже змінив свою зовнішність, а до того ж знайшов майже відповідний за розміром комбінезон, залишений кимось із робітників будівельної компанії. Надівши комбінезон і забуту кепку, він сунув у кишеню складаний метр і поїхав на розташовану на пагорбі бензоколонку по продукти. Завдяки скарбниці «Свавельшьо МК» готівки у нього було предосить. У крамничці він з’явився надвечір і виглядав як звичайнісінький роботяга, що зупинився на бензоколонці по дорозі додому. Ніхто, схоже, не звернув уваги на нього, і він узяв за звичку їздити скуплятися раз або два на тиждень. На бензоколонці з ним завжди люб’язно віталися і незабаром уже стали пізнавати.