Богдан Коломийчук - Небо над Віднем

– О, прошу вибачення, – спохопився він, ховаючи сигару назад, – я забув про заборону.

– Думаю, вам можна, – несподівано озвалася Емма Штайнер.

Міллер, як і всі решта, глянули на неї.

– Hi, правила одні для всіх, – заперечив він і, надпивши коньяку, продовжив:

– Капітане, ви чули наказ? До Станіслава.

Та перш ніж той встиг щось відповісти, жінка озвалася знову:

– Пане Міллере, а чи не здається вам, що при такій кількості розумних людей ми змогли б успішно домовитись?

Досвідчені підприємці, Кац, Шталь і Шуленбург, які за своє життя провели не один десяток ділових переговорів, дещо злякано покосились у бік Емми. Проте жінка трималася впевнено, хоч може й дещо зухвало. Але як же, чорт забирай, їй пасувала ця зухвалість! Вона дивилася прямо на нього, дещо гордовито піднявши підборіддя, а на вустах її блукала затаєна посмішка.

Емма здавалась цілковито спокійною, тільки порухи грудей у занадто частому диханні виказували її хвилювання. Якщо Міллер і зауважив це, то тільки тому, що чоловічий погляд магнетично притягувало її декольте.

Він якомога спокійніше надпив кави і потягнувся за коньяком. В цей момент рука його зрадницьки затремтіла.

– Невже ваші манери настільки кепські, що розмовляючи з жінкою, яка стоїть, ви дозволяєте собі сидіти? – насмішкувато запитала Емма.

Міллер схопився на ноги.

– Жодних переговорів не буде, – різко відрубав він після цього.

Втім, сам того не знаючи, він вже потрапив у пастку, і становище його було безнадійним. Красуня вдала розчарування.

– Шкода, – промовила вона, – бо ви так і не дізнались, які в мене були аргументи.

– Що ж, – поспішив сказати той, – заради цікавості я їх вислухаю.

– На жаль, вони не для загалу.

– Он як?

– Проте я готова викласти їх вам наодинці.

На обличчі Міллера виступив піт. Він облизав губи і мовчки кивнув.

– Де вам буде зручно? – запитала жінка.

– В моїй каюті, – видихнув той.

Емма повернулась і рушила по коридору, а Міллер якось безпомічно подався слідом. Коли вони вийшли з зали, серед присутніх і далі панувала мовчанка.

– Вона нас просто рятує, – першим озвався граф фон Шуленбург.

– Цікаво, що за аргументи в пані Штайнер? – спробував пожартувати Кац, але присутні тільки презирливо на нього глянули.

– Якщо вона вмовить його забути про свій обов'язок і летіти з нами до Відня, ми матимемо величезний борг перед цією жінкою, – сказав Шталь, – клянуся, у Відні я не пошкодую жодних коштів, щоб їй віддячити.

– Невже на судні зброя тільки в цього чоловіка? – сердито буркнув Цахер.

– Та ви що? – гаряче вимовив Шуленбург, ступивши кілька кроків до нього. – Опиратись закону? Та ще й збройно? Ви при своєму глузді?

Цахер не відповів, а тільки зневажливо відвернувся до простріленого вікна.

Минуло півгодини, проте Емма та Міллер все ще не повернулися.

– Може навідатись до них? – промовив Шехтель.

– Не слід, ви можете все зіпсувати, – заперечив хтось.

– Чого ж вони так довго? – сказав Шталь.

– Ви, якби опинились наодинці з такою жінкою, також би не поспішали, mon ami, – реготнув Кац.

Цей чоловік єдиний знайшов собі заняття. Увесь цей час він цмулив відмінний іспанський херес і тепер хитався навіть коли сидів.

– Стуліть пельку! – не витримав Шталь.

Кац у відповідь спробував підвестись, але граф фон Шуленбург став поміж ними.

– Панове, прошу вас, – сказав він, – не час і не місце.

П'яний дотепник, буркнувши щось нерозбірливе, знову всівся на своє місце.

Раптом у коридорі залунали кроки, і всі затамували подих. До зали увійшла Емма. Міллера з нею не було.

– Все гаразд, – спокійним голосом промовила вона, – ми домовились…

– Наша спасителько! – вигукнув Шталь.

Він підбіг до неї і, ставши на коліна, поцілував їй руку. Інші також не стримувались, і невдовзі довкола Емми утворився натовп галасливих і вдячних мужчин. Жінки трималися на віддалі.

– Уявити лишень, якби не ви, нам довелося б повертатись до Станіслава, а відтак і до Львова! І знову переживати ці жахи військового стану! – вигукнув директор опери.

– Ми всі ваші довічні боржники! – виголосив Шталь.

– Стривайте!.. – заволав раптом Кац.

Він був єдиним чоловіком, який не опинився в цей час біля Емми. Випитий херес міцно тримав його на місці. Всі повернули голови, побачивши, що той відчайдушно намагається звестися на ноги.

– Стривайте… – повторив він, щойно вдалося зберегти рівновагу, тримаючись однією рукою за стіл, а іншою – за спинку стільця.