Май Шевал - Гіркий сміх

— Так, — відповів Кольберг. — Вона трохи підретушована і зроблена при поганому освітленні чи в дощ, наприклад, літньої ночі.

Чоловік витріщив очі.

— Слухайте, хто ви?

— Яз поліції, — відповів Кольберг.

— Як я не здогадався? — мовив чоловік. — Ранньої осені тут уже був один поліцейський.

Того ж надвечір'я, о пів на шосту, Мартін Бек зібрав своїх найближчих співпрацівників на нараду. Нордін і Монсон уже повернулися, отже, можна сказати, що команда була в повному складі. Бракувало тільки Гаммара, який виїхав з міста на свята. Знаючи, як поволі посувалося слідство протягом сорока чотирьох днів, Гаммар вирішив, що воно навряд чи зрушить з місця за тиждень, від різдва до Нового року, коли і переслідувачі, і переслідувані здебільшого сидять удома, відригують від переїдання й думають, як розтягти гроші, щоб їх вистачило до кінця січня.

— Так, бракує однієї сторінки, — вдоволено сказав Меландер. — А хто ж її взяв?

Мартін Бек і Кольберг швидко перезирнулися.

— Чи хтось із вас може сказати про себе, що він майстер робити обшук? — запитав Мартін Бек.

— Я, — мляво відповів Монсон із свого місця біля вікна. — Я вмію шукати. Коли десь щось пропаде, я неодмінно його знайду.

— Чудово, — мовив Мартін Бек. — Обшукаєш квартиру Оке Стенстрема на Черговсгатан.

— Що ж мені там шукати?

— Сторінку з поліційних протоколів, — мовив Кольберг. — Її номер — тисяча двісті сорок чотири, а в тексті, можливо, фігурує прізвище Нільс Ерік €рансон.

— Піду завтра, — сказав Монсон. — Удень краще шукати.

— Гаразд, — відповів Мартін Бек.

— Завтра вранці я дам тобі ключі, — сказав Кольберг.

Він, звичайно, й тепер мав їх у кишені, але хотів усунути сліди фотографічного мистецтва. Стенстрема, перше ніж туди з'явиться Монсон.

Другого дня після обіду на столі в Мартіна Бека задзвонив телефон.

— Привіт, це Пер.

— Який Пер?

— Монсон.

— Ага. Ну що?

— Яв Стенстремовій квартирі. Тут немає тієї сторінки.

— Ти певен?

— Певен. Звичайно, певен, — ображено сказав Монсон. — Але чи ви певні, що він її взяв?

— Принаймні так думаємо.

— Гм, то я пошукаю в іншому місці, — сказав Монсон.

Мартін Бек потер пальцями лоба й запитав;

— Де це «в іншому місці»?

Та Монсон уже поклав трубку.

— Адже в архіві має бути копія, — сказав Гунвальд Ларсон. — Або в прокуратурі.

— Авжеж, — сказав Мартін Бек.

Він набрав номер внутрішнього телефону. У сусідній кімнаті Кольберг розмовляв з Меландером.

— Я проглянув твій список.

— Ага. І тобі щось спало на думку?

— Спало, і не одне. Але не знаю, чи воно тобі пригодиться.

— Це вже моя справа.

— Багато з них — рецидивісти. Наприклад, Карл Андерсон, Вільгельм Русберг і Бенгт Вальберг. Усі троє давні злодії. Не раз карані. Тепер уже надто старі, щоб красти.

— Далі.

— Юган Гран переховував крадене і, певне, й досі переховує. Офіціантом працює тільки про людське око. Ще й року немає, як він сидів. А знаєш, як овдовів Вальтер Еріксон?

— Ні.

— П'яний убив стільцем свою дружину. Відсидів у в'язниці п'ять років.

— Хай йому біс.

— Таких типів у списку є чимало. Уве Еріксон і Бенгт Фредріксон були карані за бійку. Фредріксон не менше шести разів. Не одну таку бійку можна було назвати спробою вбивства. Торговець ношеними речами Ян Карлсон теж підозріла особа. Не сидів у в'язниці, але кілька разів до того йшлося. Б'єрна Форшберга я також пам'ятаю. Він мав за собою не одне шахрайство, був добре відомий у середовищі злочинців протягом сорокових років. Але потім змінив спосіб життя і зробив добру кар'єру. Одружився з грошима і став солідним фінансистом. Має тільки один давній вирок за шахрайство з сорок сьомого року. Зате Ганс Венстрем має цілу низку гріхів — від дрібних крадіжок до виламування сейфу. Ким він там у тебе значиться?

— Колишнім помічником продавця риби, — сказав Кольберг, заглянувши в список.

— Авжеж, кілька літ він стояв з рибою на площі Сундберга двадцять п'ять років тому. Тепер він уже старий. Інгвар Бенгтсон зве тепер себе журналістом. А колись належав до перших фальшувальників векселів. Був також сутенером. Бу Фростенсон — третьорядний актор і відомий наркоман.

— Невже та жінка ніколи не водилася з порядним чоловіком? — сумно запитав Кольберг.

— Чому ж? У списку є чимало й таких. Наприклад, Рюне Бенгтсон, Ленарт Ліпдгрен, Курт Ульсон і» Рагнар Віклунд. На них немає жодної плями.

Кольберг добре знав список.

— Справді, — сказав він. — І всі четверо одружені. Мабуть, їм було з біса важко пояснити дружинам свої зв'язки з Тересою.