Світлана Талан: Просто гра

– Та пішов ти знаєш куди?!

Ілля махнув рукою і швидко, не попрощавшись, пішов.

Латиш насолоджувався запашною кавою і тишею. Усі братки розійшлися після короткої розмови. Хтось пішов виконувати свої прямі обов’язки, інші – готуватися до від’їзду. Чоловік зупинив погляд на світлині в рамці, яка завжди була перед його очима на столі. На ній мати і батько, ще молоді, усміхнені, щасливі. Латиш згадав, як він, десятирічний хлопчина, з батьками їхав у кабіні вантажівки з Литви до України. Батько був радісно збуджений і весь час говорив до сина. Його призначили директором великого, щойно збудованого заводу й пообіцяли надати одразу житло в приватному будинку. Перед ним були великі перспективи, що неабияк тішили, і лише мати, яка народилася в Литві, не тішилася, що переїжджає. Вона хотіла жити на землі своїх батьків, але, як вірна дружина, погодилася їхати за чоловіком на нове місце, і це її тривожило.

Латиш поставив чашку на стіл, не зводячи очей зі світлини. Він був пізньою і єдиною дитиною. Народився недоношеним, кволим і хворобливим. Чим тільки не перехворів у дитинстві! За однією недугою наставала інша. Батьки не шкодували ні часу, ні коштів заради одужання єдиного сина. Батько особисто розробляв методики загартування, діставав путівки в найкращі санаторії, займався із сином спортом вдома, а пізніше водив у спортивні гуртки. З віком організм дитини зміцнів і хвороби відступили. Мати працювала на керівних посадах у торгівлі, тож Латиш, а тоді – хлопчина Ярослав, ріс, ні в чому не знаючи потреби. Здавалося, що йому судилося світле й безхмарне майбутнє, проте доля приготувала Ярославові випробування.

Усе сталося, коли він закінчив дев’ятий клас. Лишився останній вирішальний рік у школі. Батько був упевнений, що син стане золотим медалістом, але влітку він мусив гарно відпочити. Ярослав не хотів їхати разом з матір’ю на море, де мав провести цілий місяць, але батько наполіг, а мати пообіцяла не втручатися в особисте життя сина. Місяць, проведений у Криму, був чудовим, і Ярослав повертався додому засмаглим і щасливим. Тоді він навіть уявити не міг, що живим батька вже не побачить.

Будинок нарозхрист, усередині – розгардіяш: речі розкидані, посуд побитий, меблі потрощені. Батька ніде не було, і мати негайно почала телефонувати йому на роботу. Ярослав у цей час вийшов на подвір’я, пішов до вуличного туалету. Не дійшовши кілька метрів до нього, відчув неприємний запах, і спиною пробіг холодок. Погане відчуття справдилось, щойно він розчахнув двері туалету. Його любий батько висів там, підвішений за ноги. У розпухлому, напіврозкладеному трупі важко було впізнати рідну людину. Слідство встановило, що його довго і жорстоко катували, відрізали по черзі пальці на руках, прикладали розпечену праску до тіла, викололи око. І все заради грошей! Коштовності та гроші грабіжники з будинку забрали, а після того підвісили напівживого батька в туалеті.

Слідство спрацювало геть погано – нападників так і не знайшли. Саме тоді, на похоронах батька, Ярослав дав слово знайти й покарати його вбивць. Навколо себе згуртував хлопців, яких знав ще від часів спортивних змагань. За кілька років він з товаришами таки знайшов убивць батька. Хлопці організували операцію з їх викрадення, вивезли у ліс і, як і присягнув собі Ярослав, жорстоко покарали. Тепер їх усіх об’єднувала спільна таємниця…

Латиш поглянув на годинник, що висів на стіні. Був полудень, і він подумав, що зараз має прийти його дружина Маргарита. Її фото в рамці стояло на столі поруч зі світлиною батьків.

«Мої рідні люди завжди зі мною», – подумав він, поправивши рамку.

З Маргаритою Ярослав познайомився випадково. Він заїхав до сауни, щоб там зустрітися з «мамкою» та отримати свою частку від повій. Тоді ж він побачив зовсім юне дівча, яке повзало на колінах, благаючи «мамку» не посилати її працювати в сауні.

– Я усе поверну! Усе до копієчки! Обіцяю вам! – ридала дівчина.

– Вона винна тобі гроші? – запитав Ярослав.

– Так! Взяла у борг двісті баксів, – сказала жінка. – Присягалася, що з’їздить до матері, за тиждень повернеться й віддасть борг, а приперлась через місяць. З’ясувалося, що ніякої багатої матусі в неї немає! Хіба заможні залишають своє немовля в пологовому?

– То вона сирота?

– Виходить, що так.

Ярославу стало шкода дівчину, яка ладна була цілувати ноги жінці, аби лише її відпустили. Він дістав триста доларів, ткнув їх у кишеню жінки.