Андрій Кокотюха - Пророчиця

— Я не гордий, — промовив той, справді підійшов, узяв склянку й одним махом спорожнив, правда, закашлявшись на видиху.

— З поверненням, — Зарудний теж випив, але неквапом, невеликими ковтками, хоча теж до денця.

Хвиля міцного різкого алкоголю накрила Горілого, поки господар кабінету допив своє. Кімната враз хитнулася, мов човен у шторм, на короткий час потемніло в очах. Та втома від кількаденного пиття принесла з собою і досвід: зробивши кілька глибоких вдихів-видихів, Сергій поклав правицю на спинку найближчого стільця, натиснувши на неї всією вагою свого тіла і втримавшись на ногах. Хитавиця не припинилася, просто була вже не аж такою інтенсивною. Повернулася приємна легкість, відразу закортіло посилити відчуття повного розслаблення, та в кабінеті підполковника Зарудного недавньому зеку цього хотілося найменше.

— Вважай, поручкалися.

Підполковник хлюпнув собі ще, цього разу — зовсім мало, горлечко перемістилося до Сергієвої склянки, але той накрив її лівою долонею, так само міцно стиснувши за краї.

— Як хочеш, — знизав плечима підполковник.

У надрах сейфу знайшлася переполовинена шоколадка. Покришивши її квадратиками просто на обгортку, Зарудний виклав цю закуску на стіл, запросто сперся на край свого столу, пригубив віскі, закурив. Перехопивши погляд Горілого, простягнув пачку. Тому справді хотілося курити, свої цигарки закінчилися, і зрештою — пригостився начальницьким віскі, то позичайся сигаретами, треба бути послідовним.

— Відпочив? — поцікавився Зарудний, закуривши.

— Не втомився, — в тон відповів Горілий.

— Воно й видно. За роботою скучив? Чого тебе до Коваленкової вдови понесло? Ти хто такий узагалі?

— Людина без документів, — мовив Горілий. — Із довідкою. І з усіма громадянськими правами.

— Ти диви!

— Ну да! В тому числі — з правом спілкуватися без обмежень.

— Ось що… реклама ти мобільного зв’язку… без обмежень, — говорив Зарудний без жодної злості, радше як суворий батько чи навіть старший брат, повчаючи нерозумного меншенького. — За своє ти відсидів…

— Не тільки за своє, — втулив Сергій.

— Потім про це, — Зарудний зробив іще одну затяжку, поставив склянку поруч, потягнувся по шоколадний квадратик, прожував. — Значить, за своє ти відсидів. Паспорт отримаєш без проблем. Будуть проблеми — вирішимо на раз. У справі, якою зараз займається твій друг Шпола, ти не свідок, не підозрюваний, не потерпілий і навіть не жертва. Поки в тебе нема документа зі штампом про реєстрацію за місцем проживання, ти, Сергій Горілий, бомж, який звільнився з місць позбавлення волі. Січеш? Будь-яку участь в оперативно-розшукових міроприємствах [3] Тут слово «заходи» ( рос. «мероприятия») спотворене навмисне, до загальноприйнятого чиновницько-бюрократичного рівня. ти брати не можеш. Такі дії за бажання можуть трактуватися як порушення закону. Хоча б адміністративне. Ясно?

— Я можу йти? — Горілий, відпустивши спинку стільця, зробив крок назад.

— Ні, не можеш, — Зарудний, уже не приймаючи жодних заперечень, знову розлив по склянках віскі, цього разу — без фанатизму, зовсім потроху. — Не дивись на мене так, не скрегочи зубами. По-перше, поламаєш, гостри — не гостри. По-друге, собі ж краще зробиш, якщо зараз повернешся до матері, чи де ти там живеш, і пересидиш тихенько хоча б місяць. Ну, півтора — максимум.

— І що буде?

— Ти ж сам кажеш — не тільки за своє відсидів. Нагадаю, коли забув: твоя проблема і провина, Горілий, лише в тому, що попався. Не ти, то інший пішов би, як кажуть інтелігенти, на жертовний олтар. Тільки ти строк відсидів повний?

— На шість місяців менше. З хвостиком.

— До чого тут хвостик? Який хвостик?

— Шість місяців і дванадцять днів. Ось такий хвостик. Дрібний, але приємний. Хоча, — Горілий глянув уже трошки збитим із різкості поглядом на тліючий кінчик цигарки, — кому як. Ви сиділи хоча б шість місяців і дванадцять днів, і навіть не на зоні — просто в камері?

— Не починай, — Зарудний знову сьорбнув зі склянки. — Сиділося тобі нормально, єдина незручність — позбавлення волі. І то: в межах колонії твоєї свободи занадто ніхто не щемив. Я ж постійно тримав руку на пульсі. Певні люди отримали ніби між іншим певні вказівки, тому відбував ти, Горілий, покарання, не те щоб у Христа за пазухою, але й не в найгірших умовах.

При цих словах Сергій мимоволі торкнувся шраму на щоці.

— Теж у курсах, — кивнув Зарудний. — Навіть знаю, за яких обставин ти собі цю особливу прикмету заробив. Ну, звиняйте, там не курорт, народ усякий є, і людина людині — вовк. А тим паче — в таких, гм, екстремальних умовах. Я тебе шукав, до речі, для серйозної розмови.