Леонід Кононович - Феміністка

— Н-ну! — покрутив головою Барабаш. Я закинув ногу за ногу.

— Все це добре, киці мої солодкі, — сказав я, — але де ж ви грошей взяли на таке діло! Поділіться досвідом, га?

— Та який досвід! — махнула рукою Мандела. — Пощастило мені: вийшла заміж за іноземця…

— Шведа? — уточнив Барабаш.

— А ти звідки знаєш? — здивовано глянула на нього Мандела.

— Ми, — скорчив поважну гримасу Барабаш, — усе знаємо! Робота в нас така.

— Бреши, бреши!.. — недовірливо посміхнулася Мандела. — Вгадав, еге? Одне слово, вийшла я заміж… а тоді розлучилася! Ну, й одсудила половину маєтку. В шведа тільки в банку лежало вісімсот тисяч доларів, — не рахуючи цінних паперів!

Я крутнув головою. Проститутко ти, проститутко, подумалося мені.

— Просцітутка ти, просцітутка… — докірливо сказав Барабаш. — Була ти просцітуткою — просцітуткою ти й зосталася. Отак людину обдерти, га!

— А що, — вигукнула Толкунова, — на панелі загнутись, еге? Вони там у Європі позажиралися… ну, як свині, не інакше! А наш народ гине.

— А ти знаєш, де зараз Чамбамбіна гроші заробляє? — поспитала Мандела.

— А де?

— На вокзалі, от де. Міньєт робить! Я похитав головою.

— Що за красуня була! Яке личко, які брови…

— Які вуста! — іронічно докинув Барабаш.

—І вуста теж! А як вона любила оту пісеньку… навіть в ліжку наспівувала: «Чам-бам-біна в ссорі»…

— От і нас те саме чекало… якби вчасно не зорієнтувалися! — сказала Толкунова. — Сам знаєш, як воно в незалежній Україні: як у другого не видереш, то сам не матимеш!

Мандела знову наповнила келишки.

— Давайте, — сказала вона, — за вас, хлопці! Щоб діти грому не боялись…

— … і хрін до старості стояв! — докинула Толкунова.

— Одне слово, за гуманність і лібералізм! — підсумував я. Ми випили.

—І як же справи йдуть? — поцікавився Барабаш.

— О-о, перший клас! Я — директор, Свєта, — Мандела показала на Толкунову, — заступник! Масаж усіх видів. Удень традиційний, увечері… гм… специфічний.

— Ти такі слова повивчала! — жахнувсь я.

— А ти думав! Я в Швеції коледжа скінчила… по психології. Тому в нас фірма дуже культурна. До нас народні депутати ходять, міністри… а одного разу візита наніс навіть спікер!

— Хотів, гад, Оксанку вжарити! — обурено сказала Толкунова.

—І що ж? — поцікавивсь я.

— Хріна йому! — Толкунова зробила недвозначний жест.

— Оксанка — це наш талісман, — пояснила Мандела.

— Бреши, бреши… — сказав Барабаш. — Певне, хочете лесбіянкою зробити… щоб третьою була, еге?

— А чого, — сказав я, — воно й римується. Оксанка — лесбіянка!

Толкунова виважила в руці пляшку з коньяком.

— В голову дати? — коротко поспитала вона.

— Все, все! — поспішно сказав я. — Мовчу. Німий як могила!

— Ото в ній ти й опинишся, коли нявкнеш бодай одне горбате слово!

— Ша… ша! — встряла Мандела. — Май совість, Свєтко… хлопці в гості прийшли, а ти їх зразу ж у голову!

— Це жарти, — сказав Барабаш, відсовуючись до стіни. — Смішки-висмішки, розумієш?

— Ну, — сказала Мандела, — смішки смішками, а діло стоїть… Ви чогось же ж сюди прийшли, га?

Я кивнув.

— Ми в справі. Треба з тобою побалакати… але наодинці!

— Барабаш почекає, — вирішила Мандела. — Свєто, знайди йому дівчину, й нехай бавиться! А ми з тобою займемся масажем. Ти ж хотів еротичний масаж?

— Та я, власне…

— Ходім, ходім! — сказала вона, тягнучи мене за собою. — Такого тобі ніхто не зробить!..

Ми піднялися нагору й увійшли до затишного кабінетику. Він був обшитий панелями з мореного дуба, на стінах висіли картини з непристойними зображеннями. Посередині покою стояло щось таке, як тапчан, але на високих ніжках.

— Роздягайся. — коротко звеліла Мандела.

— Як це?..

— Ти ж на масаж прийшов? — Вона зняла з вішалки білий халат і стала одягатися. — Значить, роздягайся догола… а як же ж іще?

Я почув себе ніяково.

— А якщо я стісняюся?

— Розкажи своїй бабуні! — пирхнула вона. — Стісняється він… а хто нас із Чамбамбіною взував у парку, га?

— Справді, — сказав я, знімаючи светра, — що було, то таки було! Але ж і морозяка стояв тоді…

— Ще б пак! — сказала Мандела, дістаючи з настінної шафки якісь слоїки, пляшечки, пудельця. — В мене й шкура пооблазила — на животі й на колінах. А Чамбамбіна, бідолашка, заробила простуду робочого органу…

— Так мороз же ж був — градусів за тридцять!

— А нам захотілося… ну, хоч вогню приклади! От молодість, га! На мені була ото така норкова шуба, так ти її кинув на сніг — і погнали! Десята вечора, в повітрі іскри скачуть од холоду… а тут груповий секс, аж дим горою! Я зняв труси й жбурнув їх у куток.