Леонід Кононович - Кайдани для олігарха

Собайло задер голову й понюхав повітря, водячи своїм чутливим носом туди й сюди. Тоді підійшов до прилавка й став на нього лапами.

— Тетя, скоко эдо? — по-блатному розтягуючи слова, поспитавсь я.

— Двадцять гривень за кілограм… — відказала опецькувата продавщиця, чимось невловно схожа на свиноматку. — Е, е, дядьку, пса приберіть!

— Бери, друг, не стесняйся! — сказав я Більбонському. І до тітки: — Я уплочю, тетя… ты, блин, не нервируй, пояла? За все будет уплочено, не сумлевайся, блин!

Більбонський стяг із прилавка здоровезний шмат печінки й, наступивши лапою, одгриз шматок. Скількись часу він замислено жвакував його, тоді виплюнув.

— Гроші платіть, гроші! — нагадала тітка.

— Хреновая у тебя печенка, тетя! — з огидою сказав я, кидаючи їй десять доларів. — Вишь, песик не хочет кушать… а почему не хочет — да потому шо хреновая, въезжаешь?

Довкола вже зібрався натовп.

— Ну, эти новые русские заколебали! — сказав хтось позаду. — Собак печенкой кормят, представляете?

— Та це, мабуть, народний депутат! — заперечили йому. — Я його, здається, в телевізорі бачив…

— Бити треба гадів! Сокирою по голові, причому з усеї сили — щоб мозок не тільки на стінах був, але й на стелі!

— Товарищи, ну, собак печенкой кормить… это все-таки верх нахальства! Хоть бы постеснялись, что ли!..

Я обернувся.

— Собака, — лінькувато сказав я, — эдо человек! Кто не согласен?

Натовп мовчав. Моя бандитська мармиза справила на нього гнітюче враження.

— Кто не согласен? — підпрягся Барабаш і собі. — Выходи, да?

— Все согласны! — буркнув хтось у юрмі.

Якийсь обшарпаний волоцюга прослизнув поміж ногами й, ухопивши печінку, котра валялася долі, чкурнув геть. Більбонський байдуже глипнув на нього й одвернувся.

— А раз все согласны, — значит, не фиг базарить, блин! — я погладив Більбонського по спині. — Плохая печенка, да? Знаю, знаю… человеческая лучше — да где же ее, в хрена, взять!

— Ні, — сказали мені вслід, — це все-таки нардеп… отой, що реформами керує! Тільки вуса збрив, а так — ну, тютілька в тютільку!

Я посміхнувся. Отакі комедії ми з Більбонським улаштовували на ринках разів з десять на рік, — і зразу ж довкола мене збирався натовп. Найдужче ж полюбляв я ролю народного депутата: робив розумне обличчя, просторікував про ринкові реформи та розбудову держави, розмовляв при цьому літературною мовою, — аж одного разу мене замалим не відлупцювала тичба голодних пенсіонерів!

— Садизм, — сказаз я Більбонському, — найліпший відпочинок! Ходімо, друже, далі…

Ззаду хтось штурхонув мене в спину. Я крутонувся, відбиваючи випад зап'ястям, — і просто перед собою вздрів бритий череп зі слідами численних шрамів. У крейдяному світлі ламп, котрі горіли під стелею рундука, він видавався синім, як боз.

— О, — радісно заревів я, розкриваючи обійми, — ебать мой лысый череп… кого я вижу! Череп, братуха, это ты?

— А какой же хрен! — радісно вигукнув Череп. — Какая же скотина здесь еще будет шататься, кроме как я? О, блин, и Барабаш здесь!

Ми з Барабашем посміхнулися. Череп — це був наш колега, ще з тих часів, коли ми працювали простими биками й займалися охороною кооперативів. З часом дороги розійшлися, й він пристав до групи такого собі Ломідзе, котрого всі прозивали просто Ломом.

— Ты че, шухер здесь наводишь?

— Да ты че, братан… буду я руки пачкать, блин! — Череп здивовано глянув на мене. — Для шухера же быки есть, ты че! Я же на повышение пошел — бригадиром пашу, поял?

— Ну, — встряв Барабаш, — это да! Это канешно… потому шо шо ж! Вот это — круто, ни хрена не скажешь!

— А нас вот выгнали, на хрен! — сказав я, притримуючи Більбонського за нашийник.

Череп широко посміхнувся, і його спотворена багряно-синя фізіономія розтяглася, немовби маска з пластиліну.

— Слыхали, братан… да вся братва на ушах стоит, блин! Ну ты учудил — стольких быков отметелить… Эт же ж надо — брусли [1] Так рекетири називають Брюса Лі (прим. автора). каким-то быть!

— Наехали, блин, — сказав я, дико посміхаючись, — беспредел начали творить… ну, я им, казлам, [2] Казьол — погана людина, негідник; табірний педераст; бомж. Не плутати з козёл — цап (прим. автора). и дал оторваться!

— Все нормально! — сказав Череп і глянув на мене уважніш. — Так ты типа безработный, да?

— А че?

— Да нам такие бойцы нужны, блин… И Барабаша тоже взяли бы! Ты как?

Я струснув головою.

— Не до этого мне, братуха… душа болит, понимаешь? Ведь пахал я на них как папа Карло… Разборки, охрана, базар какой или непонятка — все я! И вот… благодарность, на хрен!