Леонід Кононович - Кайдани для олігарха

Урилов з сумнівом похитав головою.

— Хрін вони йому що зроблять! Депутат парламенту все-таки… — його свинячі очиці люто зблиснули. — Ну, нічого… я з ним особисто буду працювати! Одвезу в ліс, щоб крику не було чути, повалю на землю…

— … й нюх, нюх йому топтать чобітьми! — підказав я.

— А хулі ти думав! — вирячився на мене Урилов. — Я ж очолюю відділ спеціяльних операцій, так що мені все можна, бугаїно!

Я замислено глянув на нього.

— Послухай, — сказав я нарешті, — а що це за відділ, в чортової мами… поясни мені, тупому, га?

Урилов задоволено посміхнувся, і його масивна мармиза разюче стала схожа на здоровезного чавуняру, — в якому колгоспники варять дрібну картоплю для свиней, ото такого!

— Ми, — сказав він, — живемо в правовій державі… чорти б її взяли разом з усіма бебехами! І, щоб замкнути якогось рекетира, треба зібрати купу ріжного матеріялу. А як доходить справа до суду, то все розсипається: речові докази десь щезають, свідки відмовляються від показань, а тут ще й адвокати дають прикурити… одне слово, ці одморозки виходять зі слідчого ізолятора — й починається та ж сама петрушка! Отож, начальство думало-думало та й вирішило створити секретний відділ, який діятиме без усяких там церемоній. На хріна ці закони, справді! Уникнув тюрми якийсь одморозок? Наші аґенти його підстережуть у затишній місцині та з автоматів як засандалять — і гаплик, ніяких судів не треба! Та й журналістів багацько розплодилося. Пишуть, коні такі з яйцями, що тільки в голову їм прийде, — і на мєнтів, і на каґебе, й на президента… хіба це діло? От і їх будемо потроху прибирати! До речі, — Урилов оцінююче подивився на мене, — тебе я буду використовувати в ролі виконавця! Ти, скот безрогий, крим і рим пройшов, ніякого хріна не боїшся, чоловіка тобі завалити як раз плюнуть — для чого ж нам шукати когось на стороні! Він зненацька насупився.

— Ти чого дивишся на мене, як Ленін на буржуазію? Я замислено пахнув сигарою.

— Та, — сказав я, розглядаючи його банякувату мармизу, — оце кожного разу, як гляну на твою пику, так і згадується одна приказка…

— Це ж яка, бугаїно?

— Как одел я портупею, — все тупею и тупею! Полковник почервонів мов помідор.

— А ти знаєш, — погрозливо сказав він, підводячись із фотеля, — чого моє прізвище Урилов?

Я зірвався на ноги й щосили вгатив кулаком по столу.

— Ти кінь такий з яйцями, за кого мене тримаєш, га?! — заревів я не своїм голосом. — Я в тебе що, шестьорка якась мєнтовська? Ти в мене питав, хочу я бути цим собачим виконавцем чи ні? Та я тобі за такі пропозиції яйця одірву й у машині за переднім шклом повішу, скот безрогий! Я тебе в багажнику вивезу, безнзином обіллю й підпалю — щоб було, як у тій пісні: «Хто в лісі ночує, нехай голос чує»! Ти в мене, бугаїно, будеш плакати й проситися, коли я почну твій нюх топтати кованими чобітьми!

Урилов з несмаком скривився.

— Нікуди не годиться! Тобі треба в мєнтурі хоча б рік-два послужити — там тебе навчили б загинати, бугаїно! А це так… дитячі пустощі! — він зневажливо махнув рукою. — Одне слово, завтра ви з тим придурком Барабашем вирушаєте в рейс. І тільки-но вантаж прибуде в кінцевий пункт, як опергрупа візьме вас разом з усіма тельбухами!

— А далі?

Полковник невдоволено глянув на мене.

— А далі — чистять крейдою медалі! Не спіши як голий кохаться… втямив, скот безрогий? Ти, либонь, за свою собачу шкуру боїшся?

— Ну! — потвердив я насторожено. — Вона в мене, хоч і дірява, та все ж своя! Ти думав про те, що нам якось треба вийти з цієї гри?

Мурат перепинив мене коротким жестом.

— Давайте, — сказав він, підсовуючи до нас наповнені келишки, — зразу вип'ємо… а там і думки в голову гарні прийдуть! Коньяк розширює судини, пожвавлює кровообіг…

— … загострює сприйняття дійсности! — кивнув я. Урилов завовтузився у фотелі й згріб келишка своєю

здоровою лапою.

— Ну, — сказав він, поважно надувши щоки, — за успіх операції! З нами Бог — і тисяча фантомів!

Я перехилив келишка й посмакував.

— Слухай-но, а звідки ти цю фразу знаєш… га, полковнику?

— Звідки, звідки… — буркнув той, запихаючи в рота здоровезну плитку шоколаду. — Я про всі твої витівки знаю… Мені як доповіли, що ви там, скоти безрогі, накоїли, — я замалим інфаркта не заробив! Ти, бугаїно, дивися… будеш безпредєл чинити — я урию тебе з табельної зброї, і нехай мене тоді судять, втямив? Я тебе головою в сірчано-фосфорну кислоту застромлю й буду тримати до тих пір, поки…