Леонід Кононович - Кайдани для олігарха

— Дірізюк? Товар запакований. Рушаєш за хвилину. Твоє завдання: не втрачати нас із поля зору, — може, мєнти спинять абощо… В'їжджаєш?

Пополудні сніг перестав. З-за хмар нарешті виглянуло сонце, тож коли я упритул під'їхав до дверей адміністративної будки, з усіх алей уже бігли потоки брудної талої води.

— Живий? — поспитався Групіровка, заглядаючи в багажник. Чолов'яга, скорчившись, лежав біля каністри з тосолом і не рухався. — Здох?! Ви що, трупа мені привезли?

— Спить, гад такий! — Серьога Циплаков безцеремонно схопив чолов'ягу за комір і струсонув. Той лупнув очима. — Ану вставай, уродіна!

В кабінеті сидів Мамед.

— А-а, вот кто секим башка будем делать! — він дико посміхнувся й крутонув здоровим кавказьким кинджалом, який ми одняли в банабаків. — Маленький операция, да! Яйцы резать будем, да! Сковородка жарить и кушать, да! Яйцы сивежи, викусны… ах!

Серьога Циплаков зірвав пластир з обличчя й одімкнув кайдани. Скількись часу всі мовчали.

— Ну, — озвавсь нарешті Групіровка, відкидаючись на стільці, — так хто тут пахан?

Чолов'яга зацьковано дивився в підлогу.

— Покажи пальцем — хто тут пахан? — заревів зненацька Групіровка. — Не чую?!

Барига впав на коліна.

— Простіть, братки! Я — сука. Бийте мене, ріжте мене… тільки простіть за все!

Мамед поклав кинджал на стілець.

— Зачем резать, да? Зачем убивать, да? Джьоп ебать надо! Джотвыран [6] Педераст (азерб.). делать надо… вместо ишак будет, да!

— А чого, — устряв Барабаш, — зґвалтуємо його гуртом… а тоді заріжемо! Клас?

Групіровка нетерпляче відмахнувся. Тоді знову глянув на чолов'ягу, котрий стояв на колінах і дивився знизу вгору благальними собачими очима.

— Коротше! — скомандував він. — Взяли цю суку — й повели на територію, в темпі! Хай усі побачать, як мєнтура помагає…

— А потім? — поспитався Серьога Циплаков.

— А потім — у контейнер!

Серьога Циплаков згріб чолов'ягу за шкуру й, поставивши на ноги, турнув до дверей. У тамбурі вони зіткнулися з Дірізюком. Той зміряв баригу очима й щосили вдарив кулаком по обличчю.

— Правильно, правильно… — похвалив Серьога Циплаков. Чолов'яга понурив голову. З носа в нього текла кров і капала на підлогу. — Отак і підеш поміж люди! Щоб усі бачили, як це воно, заяви писати…

Стояла гожа днина. Десь коло воріт працювало радіо, й на весь базар лунала пісня про те, що вбили негра. На алеях було не протовпитися од покупців, котрі валом валили од тролейбусної зупинки та підземного переходу.

— Тітко! — гукнув Серьога Циплаков, спиняючись коло намету із джинсами.

— Шо таке, Сірожа? Грошики? — виглянула з намету гладка, мов кнур, молодиця. — Так я вже башляла, котік!

Серьога Циплаков штовхнув чолов'ягу в потилицю.

— Кажи: я думав, міліція мені поможе, — а вона мені хрін помогла!

Барига підняв голову. Обличчя його було жахливе: всеньке в крові, одне око геть запливло й не розплющувалось, а з розбитої брови точилася мутна сукровиця.

— Фєдя… це ти?! — охнула молодиця. — Що з тобою… фулігани одкиздили, еге?

Чолов'яга похитнувся.

— Я думав, міліція мені допоможе, — а вона мені хрін допомогла! — проказав він дерев'яним голосом.

Дірізюк розвернувся і з'їздив його кулаком по черепу. Молодиця охнула й сіла просто на розкладачку з джинсами. «Русское радио — все будет хо-ро-шо!» — проспівав приймач коло воріт.

— Добре, — похвалив Серьога Циплаков, — погнав далі! Коло намету з іграшками було повнісінько людей. Сніжана крутила в руках здорову барвисту машину, показуючи її то одним, то другим кінцем. Якогось малюка тягли за руку, але він лементував і все тицяв пальцем у плюшевого ведмедя, котрий висів у наметі.

Ми спинилися перед яткою, й зразу ж зробилося дуже тихо.

— Я думав, міліція мені поможе, — видихнув чолов'яга, дивлячись поверх голів порожніми очима, — а вона мені хрін помогла!

Дірізюк знову з'їздив його по голові. З розсіченої брови зацебеніла кров, рясно скапуючи на плюшевих звірят, котрі були розставлені на краю стола. Перехожі стали озиратися й чимдуж пришвидшували ходу.

— Людоньки, — нарешті отямилася жінка, котра розглядала машину, — а що ж це тут коїться?

Й до Сніжани:

— Тут що, міліції, немає, дитино?

Сніжана хтіла було щось відказати, але не встигла. Дірізюк ступнув до тої жінки й цупко взяв її своєю клешнею вище ліктя.

— Мама, — його грубий свинячий писок перекосила крива посмішка. — Мама!

— Шо ти хватаєш мене, бандіт?

— Мама, я твой син! — Дірізюк рвонув жінку до себе. — Мама… в рило хочеш, мама?