Леонід Кононович - Кайдани для олігарха

— Ні, — тоскно сказала Цуцичок, — я більш не витримаю! Друже, звільни мене від спогадів свого дитинства, гаразд?

Я ковтнув зі своєї філіжанки.

— Розповідай, розповідай… — заохотив я його. — Ну, й що, дав ти йому в морду?

На столі ожив селектор.

— Цуцичок? Оскара до мене, терміново! — озвався з динаміка шеф.

Я зітхнув.

— Кави не дадуть випити… от люди! — й до Барабаша: — Гаразд, потім розкажеш!

— А ще краще, — буркнула Цуцичок, — ще краще буде, коли й зовсім нічого не будеш розповідати… добре?

У кабінеті шефа сидів полковник Урилов. На голові в нього був міліцейський картуз, якого він не знімав ніколи й ні за яких обставин і, як дехто підозрював, навіть спав у ньому.

— А-а, — сказав він, загледівши мене, — розбійник Карма-люк? Опора пригноблених, еге?

Мурат показав мені на фотель.

— Присядь. — І до Урилова: — Ти про що? Той махнув рукою.

— Був колись такий фільм… ви його не знаєте! — Й перевів погляд на мене: — В тюрму хочеш?

— Ні, — зізнавсь я. — А що?

— А те, що ти туди скоро потрапиш, бугаїно! — зненацька заревів Урилов. Його мармиза, широка й темна, мов баняк, вмент наллялась кривлею. — Ти мене вже задовбав, скот безрогий! Ти спинишся чи ні, кінь ти з яйцями? Ти, бляха, на кого руку підняв? Ти на хріна мєнтів одлупцював і на купу поскладав, га? Це тобі що, обревки якісь? Відповідай, бугаїно, коли тебе питають!

Я знизав плечима.

— Вони перевищили свої повноваження, коли вже про це мова! Побили директора, брутально поводилися з жінками… Ну, я й дав їм одірватися!

Полковник вперся руками в стіл і перехилився до мене.

— А ти знаєш, чому моє прізвище Урилов? — несподівано лагідним тоном поспитався він.

— Знаю, — сказав я.

– І чому ж?

— Бо ти любиш давати у рило! Урилов почервонів ще дужче.

— От я тобі й затоплю зараз!

Мурат зірвався на ноги й, схопивши його в оберемок, потяг назад.

— Пусти… пусти, кажу! Я його, бугаїну, зараз тут і урию! Я йому зараз покажу, де раки зимують! Я, бляха, його вб'ю і в лісі закопаю, на хрін! Він у мене жить на світі не буде, скот безрогий! Він зараз буде плакати й тікати, кінь з яйцями! Він у мене буде кривлею блювати, на хрін! Я йому дам одірватися, уроду такому!

Ото Барабаш із Цуцичком утішаються, подумав я, скоса зиркаючи на двері. Вони, мабуть, під столом качаються од реготу!.. Ще б пак, безкоштовний концерт… шоу довгоносиків просто!

— Заспокойся, — сказав Мурат, силоміць запихаючи його у фотель. — Ну що ти як маленький… здоров'я ж треба берегти! Нерви ж не залізні, справді!

Полковник тяжко зіпав, розлігшись у фотелі. Картуз його збився набакир, і вигляд він мав у ньому хвацький по саме нікуди.

— Уб'ю, — озвався він ледве чутно. — Уб'ю й закопаю, на хрін… хай мене судять, як Онопрієнка! А т-ти ж бугаїно скотобаза!..

Мурат натиснув кнопку.

— Цуцичок? Коньяку… і закусок чим більш, хутко!

— А т-ти ж скот безрогий… кінь ти з яйцями!.. — зіпав полковник. — Та я тебе живого закопаю, і нехай мене судять!

— А ти — докірливо подивився на мене шеф, — теж добрий! На дідька отакі речі робити, га? Що, сильно здоровий? Піддубний номер два, еге? В тюрягу захтів?

Двері відчинилися, й до кабінету ввійшла Цуцичок з величезною тацею. В приймальні чутно було якесь дике гоготіння, схоже на регіт пущика посеред нічного лісу, — це вмирав од сміху Барабаш.

— А це що таке! — гаркнув Мурат. — Вижени того придурка к чортовій мамі!

Цуцичок поставила тацю на стіл і вийшла з кабінету. За дверима почувся її дзвінкий голосочок. Потім Барабаш відчайдушно загорлав, — певне, вона тицьнула в нього електро-шокером, який завжди тримала в шухляді.

— Ну, — сказав Мурат, наповнивши келишки, — давайте по п'ять грамів… Полковнику! А ти що сидиш, як ведмідь у барлозі?

Урилов завовтузився в своєму фотелі й згріб келишка зі столу.

— Ну, — сказав я урочисто, — за гуманність і лібералізм!

— А т-ти ж бугаїно… — пробурмотів полковник, виливаючи коньяк у свою пельку, здорову й чорну, мов піч. — Та я ж тебе, як Чикатила… І нехай мене тоді посадять, на хрін!

Я потяг до себе скриньку, котра стояла на тому кінці стола, й добув сигару. Тоді відкусив кінчика й, сплюнувши, поцілив ним просто у відчинену кватирку.

— Поясни до ладу, — глянув шеф на Урилова, коли ми зачаділи сигарами, — що це за маски-шоу були у фірмі «Лаванда»?

Полковник махнув рукою, розганяючи дим.