Петер Адамс: Ангели по десять шилінгів

— Касл-Хоум… ти сказала, що в Касл-Хоумі під час війни був дім розпусти? А ти не теє?..

— У Касл-Хоумі був один з першокласних закладів такого типу, його могли відвідувати лише офіцери військово-морської бази та високоморальні громадяни Крайстчерча. А щоб громадськість не дізналася про це, всі відвідувачі проникали в Касл-Хоум через каналізаційну трубу, яку Шеклі з'єднала зі склепом. Але, як я здогадуюся, вона зробила не тільки це. Вона сфотографувала батьків міста в найпікантніших позах. Оці саме плівки і шукав шановний містер Уейд за дорученням сім'ї Фенвіків, він усе й перевернув догори дном в Касл-Хоумі. Але, очевидно, місіс Порджес давно переховала матеріал в інше місце.

— А порцелянові ангели? — спитав Джордж.

— Вони були невід'ємним атрибутом будинку. Вони стояли у всіх кімнатах, у них зберігалися… — Джун замовкла, вона не могла знайти підходящого слова.

— Не зволікай, кажи ж, що там зберігалося?

— Сам знаєш! Не прикидайся дурником, — розсердилася Джун.

— А-а! Тепер все зрозуміло! — Чед так розреготався, що аж сльози виступили на очах. — Досить було простягнути руку, зняти голівку з цього милого ангела, і… І все було гаразд. Так, місіс Шеклі справді не відмовиш у гуморі. А наша люба місіс Порджес продовжила її справу — я маю на увазі шантаж.

— Визнаю, сер. — Як і завжди, стара пані з'являлася, ніби за помахом чарівної палички, тільки-но прозвучало її ім'я. — А ось і рахунок, з точністю до шилінга, куди пішли гроші, які я роздобула. Двісті фунтів — місіс Саллівен, вдові, має п'ятеро дітей. Одинадцять фунтів — за ремонт будинку вчителя Толбота… За нову електропроводку у писаря Невіла — вісім фунтів чотири шилінги… Покрівельникам за дах будинку бідняків — сто одинадцять фунтів сім шилінгів… За стічний рівчак у саду сліпого міського писаря Тернера…

— Досить! Суд винесе вам подяку, — перебив її Джордж Абернаті.

— Дякую вам, сер, — місіс Порджес зробила реверанс. — Але перш ніж іти і пакувати валізу з усім необхідним для тюремного життя, я хотіла б попрохати вас звільнити мене від оцього пірата на кухні. Він без кінця п'є і став надто нав'язливим. Його, звичайно, можна було б зрозуміти, якби я була років на двадцять молодшою, але в нинішній ситуації я сприймаю його залицяння як щось недозволене, точніше кажучи, аморальне. І ще — так би мовити, на своє виправдання. Визнаю, сер, що я поводилася як безсовісна шантажистка, але я нікого не вбивала, хоч, якщо дотримуватися істини, часом мені хотілося це зробити, — коли я згадувала про те, чому наша міська знать така благодійна. Що люди в принципі слабкі істоти — в цьому їх звинувачувати не варто. Але за те, що вони так забрехалися, так безсоромно забрехалися, як всі оті фенвіки, стерджени, лоуели, — за це їх господь повинен карати куди суворіше, а не обмежуватися виразками шлунка та гнилими зубами.

— Стерджен теж належав до числа… клієнтів? — поцікавилася Джун.

— Аякже! Один із завсідників! На тому світі його вже давно чекає казан з гарячою смолою… І якби я була ангелом, я не поворухнула б і пальцем, щоб допомогти йому. А тепер дозвольте мені пакувати валізу?

— З цим ви можете зачекати, — відповів Джордж. Чед додав:

— В будь-якому випадку я потурбуюся про те, щоб люди не забули ваших славних подвигів. Орден Святої Анни вам забезпечено. Ви були доброю феєю Крайстчерча, і я хотів би, щоб ви нею залишилися.

— Дякую, сер. — Реверанс — і місіс Порджес щезла. В ту ж мить завила сирена поліцейської машини.

Прибув старший інспектор Мідл зі своїми людьми.

Щоб обстежити склеп і вивезти групи, досить було двох годин. Потім всі повернулися до Касл-Хоума.

М'ясисте, як у бульдога, обличчя старшого інспектора так налилося кров'ю, що здавалося, ще трохи — і його схопить інсульт. Маленькі оченята невдоволено зиркали з-під густих брів, тон розмови буркотливий, — зі всього можна було зрозуміти, що в інспектора препоганий настрій. Ще б пак! По-перше, трупи виявив не він, а якийсь волоцюга, по-друге, інспектор і досі не знав, як скласти докупи відомі йому факти. До того ж його не на жарт збентежив ранковий дзвінок бургомістра Лоуела, який просив допомоги. Про цей дзвінок Мідл поки що мовчав, він хотів спершу вислухати повідомлення Джорджа.

Коротко і ясно Джордж Абернаті доповів про все, що йому вдалося з'ясувати за допомогою Чеда і Джун. Він закінчив свою доповідь твердженням, що загадку Крайстчерча, «цитаделі моральності», можна вважати розв'язаною.