Артур Конан Дойл - По багряному сліду

«Або вся його теорія невірна, — говорив я сам собі, — або ж він зараз ухопить бика за роги».

Мене не треба було просити чекати його повернення, бо я відчував, що не засну, поки не дізнаюся про кінець цієї історії.

Було близько дев'ятої, як Холмс вийшов з дому. Я зовсім не уявляв, коли він повернеться, і терпеливо сидів, попихкуючи люлькою та перегортаючи сторінки» «Viepe Bohéme» [11] «Життя богеми». Анрі Мюржера. Пробило десяту, і я почув кроки служниці, яка подибала до ліжка. Об одинадцятій повз мої двері поважнішою ходою пройшла господиня — певно, також на спочинок. Було майже дванадцять, коли внизу клацнув замок. Як тільки Холмс увійшов, я по його обличчю побачив, що він зазнав невдачі. Сміх і досада, здавалось, змагалися між собою, поки сміх не переміг, і він весело зареготався.

— Ні за що на світі я б не хотів, щоб це пронюхали в Скотленд-Ярді, — вигукнув він, опускаючись у крісло. — Я їм допік уже так, що вони б раді були мене освистати. Та я можу сміятися, бо знаю, що кінець кінцем з ними поквитаюся.

— А в чому справа? — спитав я.

— О, я не соромлюся розповісти вам, як я пошився в дурні. Ця баба, пройшовши трохи, почала раптом шкандибати, прикидаючись, що в неї болить нога. Потім вона спинилася і покликала кеб, що їхав мимо. Я якраз був поблизу і почув адресу, але я міг би про це не турбуватись, бо вона викрикнула її так голосно, що було чути на другому боці вулиці. «Їдьте на Дункан-стріт, 13, Гаундсдіч», заверещала вона. «Це вже схоже на правду», подумав я і, виждавши, поки вона сіла в кеб, сам причепився ззаду. В цьому мистецтві мусить бути вправним кожен детектив. Ну, ми поторохтіли вулицями і ніде не зупинялися, поки не приїхали за адресою. Ми ще не під'їхали до будинку, а я вже вискочив і пішов собі з байдужим виглядом. Та ось кеб спинився. Візник зліз, і я бачив, як він відчинив дверці і став чекати. Проте ніхто не виходив. Коли я порівнявся з візником, він сердито мацав руками в порожньому кебі і сипав такими витонченими прокльонами, яких світ не чув. Пасажирки не було й сліду. Боюсь, що візникові довго ще доведеться чекати своєї плати. Я дізнався, що будинок № 13 належить поважному шпалерникові Кесвіку і що там нікого на прізвище Сойєр або Денніс навіть і не чули.

— То ви хочете сказати, що ця стара недолуга баба могла вистрибнути з екіпажа на повному ходу, так що ні ви, ні візник її не помітили?

— Хай їй чорт! — різко сказав Шерлок Холмс. — Яка ж це баба? Ми були старими бабами, що дали себе так ошукати. Це був молодий чоловік, досить енергійний та ще й неабиякий актор. Вистава була неповторна. Він, безперечно, помітив, що його переслідують, і вислизнув від мене. Це показує, що людина, яку ми шукаємо, не така одинока, як я собі уявляв, а має друзів, готових рискувати заради неї. Ну, докторе, у вас дуже змучений вигляд. Раджу вам лягати спати.

Я справді почував себе стомленим, отже радо послухався його. А Холмс примостився біля каміна, де ще жеврів огонь, і довго в нічній тиші було чути журливе зітхання його скрипки. Я розумів, що він усе ще розмірковує над дивною загадкою, яку взявся будь-що розгадати.

На другий день газети були заповнені повідомленнями про Брікстонську таємницю, як вони називали вбивство невідомого. Кожна з них давала довгий опис цієї події, а деякі вмістили ще й передовиці. Окремі відомості були для мене нові. Я й досі зберігаю в своєму альбомі численні вирізки й виписки, що стосуються цієї справи. Ось основні з них.

«Дейлі телеграф» писала, що в криміналістиці рідко бували трагедії з такими загадковими обставинами. Німецьке ім'я жертви, відсутність корисливих мотивів і зловісний напис на стіні — все це вказувало на те, що тут діяли політичні емігранти і революціонери. Соціалісти мають розгалужені організації в Америці, і покійний, без сумніву, порушив їх неписані закони, його вислідили і вбили. Натякнувши на Vehmgericht [12] Таємний суд у середньовічній Німеччині. , aqua tofana [13] Отруйна рідина. , карбонаріїв, маркізу де Брінвійє [14] Відома отруйниця XVII ст. , вчення Дарвіна, принципи Мальтуса і вбивства на Реткліф-гайвей, стаття закінчувалася закликом до уряду посилити нагляд за іноземцями в Англії.

«Стандард» твердила, що такі злочини звичайно трапляються внаслідок ліберального управління країною. Вони виникають в результаті занепаду будь-якого авторитету в нестійких умах мас. Покійний був американцем і в Лондоні проживав лише кілька тижнів. Він зупинявся в пансіоні мадам Шарпантьє на Торквей Террейс, Кемберуелл. Його супроводив особистий секретар, містер Джозеф Стенгерсон. Обидва вони попрощалися з своєю хазяйкою у вівторок, четвертого числа, і вирушили на Юстонський вокзал з наміром потрапити на Ліверпульський експрес. Потім їх обох бачили на платформі. Більше про них нічого не було відомо, аж поки тіло містера Дреббера не знайшли, як повідомлялося, в порожньому будинку на Брікстон-род, за багато миль від Юстонського вокзалу. Як він там опинився і як його спіткала ця доля — лишається таємницею. Нічого невідомо і про місце перебування Стенгерсона. Далі висловлювалася впевненість, що містер Лестрейд та містер Грегсон із Скотленд-Ярду, яким доручено розслідування, скоро розплутають цю загадкову справу.