Артур Дойл - Пригоди Шерлока Холмса. Том 2

— До оцих дверей, — уточнив Холмс.

— Оцього я вже не знаю, питайте краще в мого пасажира. Ми зупинилися посередині кварталу й чекали години з півтори. Потім ті двоє джентльменів пройшли повз нас і ми рушили за ними по Бейкер-стріт, а далі...

— Далі я знаю, — перервав візника Холмс.

— А далі ми виїхали на Риджент-стріт. Там мій джентльмен підняв горішнє віконце й гукнув, щоб я мчав щодуху на вокзал Ватерлоо. Я підстьобнув свою кобильчину, й за десять хвилин ми були на місці. Він дав мені дві гінеї, — не обдурив-таки, — і пішов на вокзал. Лише один раз, як виходив, обернувся й каже: «Вам, мабуть, цікаво буде знати, що ви возили містера Шерлока Холм— са». Отак я й дізнався його ім’я.

— Зрозуміло. І більш ви його не бачили?

— Ні, після того, як він пішов на вокзал, не бачив.

— А тепер опишіть мені цього містера Шерлока Холмса.

Візник почухав потилицю:

— Ну, цього джентльмена не так легко описати. Я дав би йому років із сорок, на зріст він не дуже високий — нижчий за вас на два— три дюйми, сер. Убраний як дженджик, борода чорна, лопатою, обличчя бліде. Більш нічого не пригадаю.

— А колір очей?

— Оцього вже не скажу.

— Більш нічого не запам’ятали?

— Ні, сер, нічого.

— Гаразд, ось вам півсоверен. А другу половину дістанете, коли довідаєтесь про нього щось іще. На добраніч!

— На добраніч, сер, дякую!

Джон Клейтон пішов, хихочучи, а Холмс знизав плечима й обернувся до мене, розчаровано усміхнувшись.

— Третя нитка теж обірвалася. Доведеться все починати спочатку, — мовив він. — От хитра тварюка! Дізнався номер нашого будинку, довідався, що сер Генрі Баскервіль приходив просити в мене поради, побачив мене на Риджент-стріт, зрозумів, що я завважив номер кеба й візьмуся до візника, і вирішив з мене покепкувати. Пам’ятайте, Ватсоне: цього разу ми зіткнулися з гідним супротивником. У Лондоні я дістав шах і мат. Сподіваюся, що в Девонширі вам пощастить більше. І все-таки це мене дуже турбує.

— Що?

— Те, що ви туди їдете. Це кепська справа, Ватсоне, гидка й небезпечна, — і що більш я про неї думаю, то менш вона мені подобається. Так, смійтеся собі, дорогий мій друже, але я обіцяю, що радітиму всім серцем, коли ви повернетесь на Бейкер-стріт живий і здоровий.

Сер Генрі Баскервіль із доктором Мортімером скінчили свої справи до призначеного дня, і ми вирушили, як і домовилися, до Девонширу. Містер Шерлок Холмс поїхав зі мною на вокзал і дав мені останні вказівки та поради.

— Я більше не морочитиму вам голову своїми підозрами, Ватсоне, — мовив він. — Я просто хочу, щоб ви надсилали мені якнайдокладніші факти, а зіставляти їх я буду вже сам.

— Які саме факти? — спитав я.

— Усе, що будь-яким чином стосується цієї справи, а надто відносини між молодим Баскервілем та його сусідами, і, звісно, все нове про смерть сера Чарльза. Останніми днями я пробував дещо розвідати, але результати, на жаль, невтішні. Достеменно я з’ясував тільки одне: містер Джеймс Десмонд, найближчий спадкоємець, справді дуже поважний підстаркуватий чоловік, отож усе це не його витівки. Гадаю, його сміливо можна облишити. Зостаються лише ті люди, які оточують сера Генрі Баскервіля на болотах.

— А може, краще одразу здихатися того подружжя Беріморів?

— Ні в якому разі. Гіршої помилки не можна навіть уявити. Якщо вони невинні, то це буде жорстокою несправедливістю щодо них, а якщо винні, то потім нам їх не відшукати. Ні, ні, хай і далі залишаються серед підозрюваних. Крім того, якщо я добре запам’ятав, у Холлі є конюх, а поряд на болотах — два фермери. А ще наш друг доктор Мортімер — людина, як на мене, бездоганно чесна, та його дружина, про яку ми нічого не знаємо. Є ще отой натураліст — Степлтон і його сестра — дуже приваблива молода леді, як я чув. Далі йдуть містер Френкленд із Лефтер-Холла — теж невідома особа і ще двоє-троє сусідів. Ось люди, на яких ви повинні звернути особливу увагу.

— Я зроблю все якнайкращим чином.

— Зброя, сподіваюся, з вами?

— Так, гадаю, вона не завадить.

— Справді. Тримайте револьвер напоготові і будьте однаково пильні і вдень, і вночі.

Наші друзі вже встигли замовити купе першого класу й виглядали нас на платформі.

— Ні, ні, нічого нового, — відповів доктор Мортімер на запитальний погляд мого друга. — Можу лише заприсягтися, що останні два дні за нами ніхто не стежив. Ми ні на мить не забували про це, і нашої уваги ніхто не уникнув би.

— Сподіваюся, ви весь час ходили разом?