Гастон Леру: Таємниця Жовтої кімнати

Ось чому вона приховала сліди чоловічих пальців на шиї. Але ще була жахлива рана на скроні! Цього вже я не міг зрозуміти! Надто коли дізнався, що в кімнаті знайдено баранячу кістку — знаряддя вбивства! Адже жінка не могла приховати, що її поранено, й та рана могла бути нанесена тільки під час першого етапу; звичайно, тут без убивці обійтись не могло! Спершу я гадав, ніби поранення не таке-то й важке, — у цьому я глибоко помилявся, — що панна Станжерсон заховала рану на скроні під зачіскою, зробивши прямий проділ .

Щодо відбитків на стіні руки вбивці, якого вона поранила з револьвера, вони, звичайно, з’явилися раніше, тобто, коли злочинець ще перебував у кімнаті . Так само як і всі інші сліди його візиту: бараняча кістка, чорні відбитки підошов на підлозі, берет, хустка, кров на стіні, на дверях, на підлозі… Безперечно одне: наявність цих слідів свідчить про те, що в Матильда Станжерсон, яка не хотіла, щоб це стало відомо, і робила все можливе, щоб ніхто ні про що не довідався, не було часу знищити ті сліди. Саме це й наштовхнуло мене на думку, що перший етап відбувся незадовго до другого. Якби після першого етапу, тобто після того як злочинець утік, а сама вона поспіхом повернулась до лабораторії, де батько й застав її за роботою, так ось, якби після замаху в неї була можливість хоч на хвильку навідатись до своєї кімнати, вона відразу б сховала бодай баранячу кістку, берет та хусточку, що валялися долі. Проте вона навіть спроби такої не зробила, оскільки батько не залишав її ні на хвилину. Отож повернутися до себе в кімнату вона змогла лиш опівночі. І все ж таки була людина, яка входила туди о десятій, — татусь Жак виконував свої звичайні обов’язки: зачиняв віконниці, запалював нічник. У розпачі сидить жінка за своїм лабораторним столом і вдає, ніби працює, вона, безперечно, забула про щовечірні відвідини татуся Жака, коли ж згадує, то, схаменувшись, просить його не завдавати собі зайвого клопоту. Про це чорним по білому було написано в газеті «Матен». Незважаючи на це татусь Жак усе ж таки входить до Жовтої кімнати і… нічого не помічає — такі там панують сутінки. Зате Матильда Станжерсон пережила, напевне, кілька жахливих хвилин! Хоча, можливо, вона й сама не здогадувалася, яку силу-силенну слідів залишив злочинець. Адже після замаху жінці ледве вистачило часу, щоб закутати горло та зайняти своє місце в лабораторії. Якби вона знала, що на паркеті валяються бараняча кістка, берет та хустка, вона б, зрозуміло, прибрала їх бодай опівночі… Але вона їх не вгледіла і почала роздягатися при тьмяному світлі нічника. Потім упала на ліжко, розчавлена усім пережитим, відчуваючи острах, той самий острах, який змушував її відтягувати повернення до своєї кімнати…

У думках силкувався я відтворити другий етап трагедії. Отже, що відбувалося після того, як панна Станжерсон лишилась у своїй кімнаті на самоті? На самоті, оскільки злочинця там не знайшли… На цій стадії, природно, мені довелося включити до кола моїх міркувань речові докази, тобто сліди, які залишив убивця.

Однак, крім них, було ще багато такого, що треба було пояснити. Наприклад, два постріли під час другого етапу, крики, які пролунали: «Рятуйте! Вбивають! Тримайте вбивцю!» Що за таких обставин міг підказати мені здоровий глузд, із якого кінця слід почати, щоб не помилитися? Передусім крики. Якщо в кімнаті не було злочинця, отже неминуче був кошмар !

Виразно було чути грюкіт перекинутих меблів. Я спробував уявити собі, що ж там відбулося, і дійшов такого висновку: Матильда Станжерсон заснула, але їй не давала спокою пережита жахлива сцена. Їй сниться сон… Кривавий кошмар… Вона знову бачить, як убивця кидається на неї, і з криком «Рятуйте! Вбивають!» хапається за револьвер, який перед тим, як лягти, поклала на нічний столик. Але робить це так рвучко, що перекидає столик. Револьвер падає і, ударившись об підлогу, стріляє. Куля влучає в стелю… Від самого початку, побачивши кулю в стелі, я вирішив, що цей постріл — випадковий. Він підтверджував саму можливість випадковості й так прекрасно узгоджувався з моєю гіпотезою про нічний кошмар, що став одним з доводів, які переконали мене: злочин стався раніше, й Матильда Станжерсон, обдарована навдивовижу сильною вдачею, це приховала… Спочатку кошмар, потім револьверний постріл… Панна Матильда отямилась у надзвичайно важкому душевному стані, жінка силкується звестись на ноги, але, знесилена, падає долі, перекидаючи меблі. Хрипкі крики зриваються з її вуст: «Рятуйте! Вбивають!» І вона падає непритомна…