Андрій Кокотюха - Привид із Валової

— Згадуючи мою натуру, пане комісаре, ви напевне маєте на увазі обставини нашого знайомства. Але тоді всі мої припущення й здогади виявилися кінець кінцем правильними. Хоч спершу слідчий Ольшанський шкірився на мої слова, відмовляючись брати на віру. Нагадати, чим усе скінчилося? Кримінальна поліція зажила завдяки вам чималої слави, під вашою, пане комісаре, орудою не лише розплутавши вбивство відомого адвоката, а й виявивши та знешкодивши зграю озброєних до зубів російських терористів. Королівській жандармерії не вдалося розділити успіх із вами повною мірою. Нехай вони намагалися, як кажуть у нас у Києві, примазатися до чужої слави. То невже минулого разу все справді вийшло так прикро?

Віхура поклав руку зліва, де серце, легенько притис до грудей, глибоко вдихнув, зі свистом видихнув.

— Може, поговоримо нарешті серйозно?

— Звісно, поговоримо! До речі, я збирався пояснити все Шацькому, аби він збоку, зі своєї, як кажуть, дзвіниці, спробував спростувати мої висновки. Або — погодитись із ними. Отак, перевіривши сам себе, я все одно прийшов би до вас, у поліцію. Бо шукати вбивцю — то ваша робота. Приватна особа, така як я, не має права цього робити.

Тепер перезирнулися вже Віхура з Ліндою.

— Вбивцю?

— Антона Моргуна вбито, панове. Жодного нещасного випадку.

Тишу, запалу після цих слів, порушило лише шморгання Йозефа Шацького.

Не знаючи, чим у роздумах зайняти руки, комісар узяв шматок цегли, покрутив у руці, підкинув на долоні, ніби вгадуючи вагу. Тоді глянув на Кошового так, наче зібрався зацідити йому цією каменюкою в писок.

— Враховуючи згаданий тут досвід, готовий вислухати ваші докази, — мовив нарешті. — Якщо зрозумію недогляд моїх людей, визнаю помилки. Тільки починайте від самого початку. Але варто мені зрозуміти, що ви, самовпевнений гоноровий нахаба, дурите мені голову, бо побачили себе уві сні Шерлоком Гольмсом, — начувайтеся.

Клим перехопив погляд Шацького. Вже жодного переляку, ніяковості чи невпевненості. В очах блимали знайомі вже вогники, розпалені непереборною цікавістю. Він неабияк тішився з власної причетності до розкриття неймовірних чужих таємниць.

— Гаразд, — кивнув Кошовий. — Тоді почну з того, про що вже нині говорив Шацькому. Бідака Моргун мав при собі заряджений «бульдог», яким чудово вмів користуватися. Значить, опинився минулої ночі в будинку на Валовій не випадково. Й готувався до зустрічі з небезпекою. Дивно, як це ви, пане комісаре, не врахували такої очевидної обставини.

— Та я брав її до уваги! — рішуче заперечив Віхура. — Казав же вам, Моргун раніше надавав послуги поліції. Ось пан Лінда знав його найкраще з нас усіх, тут присутніх. Може розказати безліч цікавих та повчальних історій про його подвиги. Так, пане Карле?

— Абсолютно, пане комісаре. Віднедавна, й ви то знаєте, Моргун надавав різним особам делікатні послуги приватного характеру. Відповідного дозволу займатися приватним розшуком не мав. Тож намагався або уникати контактів із поліцією без нагальної на те потреби, або не влазити в надто слизькі пригоди, котрі можуть мати непередбачені й прикрі для нього наслідки. Кримінальна поліція та особисто ви, пане Віхуро, знаєте все це краще за мене. Я й не здивувався зранку, чому версія нещасного випадку виникла першою. Вона очевидна. Але страшенно здивувався, коли вона лишилася для слідства єдиною.

— Хто вам це сказав, про єдину версію? — визвірився комісар.

— Хіба це не так? — парирував Клим.

— Поліція не звітує вам і таким, як ви, про свої дії.

— Згоден як із цим фактом, так і з загалом правильною позицією, — мовив Кошовий, тепер уже знявши одну ногу з коліна іншої, нахилившись та впершись об стегна долонями, перед тим примостивши капелюха на краї комісарового столу. — Тільки у вас усе одно нема інших припущень, хіба ні, пане Віхуро?

Зі свого боку той так само подався вперед, поклавши руки перед собою й перенісши на них вагу.

— Гаразд. Коли вже ми тут домовилися тимчасово прийняти ваші правила гри — справді, стався нещасний випадок. Інших версій не висувалося, й вони не з’являться, поки ми не матиме на те вагомих підстав. І ще одне: особисто я припустив, що Моргун припхався вночі на Валову з дулом у кишені, вкотре займаючись чимось ризикованим і не дуже законним. Проте, пане Кошовий, це зовсім не заважало йому повестися необережно, ступити не туди, втратити рівновагу й полетіти сторчголов униз!

Сказавши так, Віхура з виглядом переможця відкинувся на високу спинку свого стільця, схрестивши руки на грудях. Карл Лінда, цілковито задоволений способом мислення начальства, посміхнувся, блиснувши золотим зубом, лівим нижнім.