Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

– То ви тут не через мене? Ви стежили не за мною?

– Ми ні за ким не стежили. Не маємо стосунку ані до поліції, ані до приватного розшуку, – заспокоїв її Кошовий.

– Тобто я… Ви… Я виказала себе?

І аж тепер не витримала – протяжно зойкнувши, зомліла.

Кошовий попервах розгубився, бо зовсім не чекав, що нерви в жінки здадуть саме зараз. Але Шацький як медик усе зрозумів миттєво, підскочив, грубувато посунувши Клима вбік, став біля непритомної навколішки, вправно перевернув на спину, обличчям догори.

– Та не стійте, пане Кошовий, знайдіть мені воду! Приведемо до тями нашу нову колєжанку!

Графин Клим відшукав на кухні. Не дбаючи про склянку, поквапився назад до передпокою, де Йозеф, нахилившись над Руженою, вже легенько ляскав її по щоках. Узявши графин, зробив ковток з горлечка, набравши повний рот рідини, а потім порснув жінці на лице. Не допомогло, зомліла добряче, й Шацький повторив процедуру, тепер ляпаючи сильніше. Нарешті Гошовська застогнала, потім розплющила очі, глянула на чоловіків поруч із собою, проговорила:

– Ви справжні. Я думала – прокинуся, а вас нема. Ви мені ввижалися.

– Нас не треба боятися, – повторив Клим. – Ми хочемо поговорити. І якщо ви відповісте на мої питання, ваша таємниця буде збережена.

– О! – Її голос знову зміцнів. – А як не відповім? Ви мене змусите? Чи почнеться шантаж?

– Ми вас не шантажували, здається, – сказав Кошовий. – Чи… Стійте, я зрозумів. Вас шантажує хтось інший. Ви назвали Франца. Вам загрожує він, чи він – така сама жертва тиску? Пані Ружено, нам таки є, про що говорити.

– А мені здається – нема. Допоможіть встати.

Спираючись на чоловічі руки, жінка підвелася, поправила одяг, провела рукою по трохи розтріпаному волоссю.

– Здається, панове, ми з вами в однаковому становищі. Я тут потайки, ви – теж таємно. Думаю, нам краще розійтися й забути про існування одне одного. Вас точно найняв не мій чоловік?

– Ні. Не маю честі знати пана Гошовського, – відповів Клим.

– Я з ним теж не знайомий особисто, – вставив Шацький. – Але, якщо не помиляюся, йдеться про пана Юзефа Гошовського, депутата сейму й водночас радного пана президента міста. Це той Гошовський, прошу пані?

– Не депутат, – відрізала Ружена. – Спеціаліст із правових питань. Втім, ці деталі не грають жодної ролі.

– Ви праві, – погодився Кошовий. – Деталі зайві. Головне, ми визначилися, з ким маємо справу.

– Я нічого не знаю про вас.

– На відміну від пані, нам із колегою нема, від кого ховатися. – Клим посміхнувся кутиком рота. – І особи ми не надто значимі порівняно з вашим чоловіком. Мене звуть Климентій Кошовий, я лише помічник нотаря та управитель контори.

– Можливо, ви чули про пана Кошового, – втрутився Йозеф. – Якщо пан Гошовський правник, він не міг свого часу пропустити його прізвище повз увагу.

Примруживши очі, Ружена легенько торкнулася пучками пальців скроні.

– О, так-так, дещо пригадую, Юзеф говорив. Чекайте, отже ви – той самий пан Кошовий, без чиєї допомоги кілька разів не могла обійтися дирекція поліції Львова?

– З мого боку вважати себе незамінним надто самовпевнено. Але кілька разів я справді допоміг поліції робити свою роботу. Нічого особливого, жодного подвигу, пані Ружено. Це є обов’язок всякого громадянина.

Сказавши так, Клим витримав коротку паузу, щоб почати перебирати на себе ініціативу.

– Добре, що ви згадали поліцію. Пан комісар Марек Віхура – мій особистий знайомий. Не скажу, що близький, родинами ми не дружимо. Але ми знаємо достатньо, аби він послухав мене й захопився деякими цікавинками на другому поверсі. Чи ви, пані Гошовська, нічого не знаєте про маски, батоги, ремені й порнографічні знімки он там?

Кошовий кивнув у бік сходів, що вели на другий поверх. Ружена, всупереч припущенням, не зашарілася. Навпаки, з підкресленим спокоєм скинула пальто, простягнула Шацькому, котрий тут же почепив його на вішак, пройшла повз Клима до зали. Там примостилася у фотелі, заклала ногу на ногу, заговорила діловито:

– Отже, панове, все ж таки нам є, про що говорити. Пане Кошовий, я не знаю вас особисто. З почутого раніше роблю висновок – ви порядна людина. Й не будете, зокрема, користуватися жіночими слабкостями проти самих жінок. Через те вважаю: за себе та свою безпеку можу бути спокійною. Ви не станете тиснути на мене погрозами. Ані ви, ані ваш колєга не викажете мою таємницю панові Гошовському. Я вас вірно зрозуміла?

– Йозеф Шацький, до ваших послуг, – назвався дантист.