Андрій Кокотюха - Автомобіль із Пекарської

Досягнувши вершин завдяки батьковим статкам, подібні до Агнешки Радомської діти не знають, чого треба прагнути в житті й до чого себе пристосувати.

Парадокс ситуації був у тому, що й Бася Райська не могла похвалитися особистим знайомством із небіжчицею. Тим не менше, молода акторка намагалася бувати там, де можна побачити свого кумира чи бодай щось почути про нього. До знайомства з Кошовим могла відмовити собі в ситній перекусці, аби лиш відкласти потрібну суму й зайти з тими грішми до модного салону, який тримала пані Агнеля. Там можна було не лише замовити собі нову сукню, таку, в яких уже два тижні ходить весь Париж, а й придбати фірмовий дамський журнал – його редакцію теж утримувала Радомська, поза сумнівом – татовим коштом, батько не шкодував їх для доньчиних забав.

Кошовому довелося двічі чи тричі супроводжувати приятельку до салону з претензійною назвою «Модна Агнеля», і, на його щастя, Бася всякий раз губилася перед вибором, у результаті прощаючись із твердим наміром подумати. Щоправда, після останнього візиту вона таки зробила замовлення, яке Клим, стиснувши зуби, оплатив, в останній момент вирішивши не нагадувати коханці, що має доволі невеликий банківський рахунок. Відкрив його не з метою покласти зайві кошти під відсотки – там не було особливо на чому тим відсоткам наростати. Зробив це швидше задля самоповаги. Назвав це терапією: мовляв, і він банківський клієнт. Омріяну сукню доставили до нього на Личаківську зовсім недавно, Бася навіть вирішила віддячити за подарунок, після чого Кошовий, лежачи на спині й віддихавшись, подумки визначився: зрештою, що таке гроші… Ну, варте воно того, варте, варте!

Її Бася й вбрала на похорон, перед тим закликавши кравчиню, щоб та оздобила вбрання траурним крепом. Задум Басі полягав у тому, аби сукня виглядала дорого й при цьому – не парадно. Кравчиня завітала ще звечора, й повз Климову увагу не пройшло, як Бася час від часу бігає до дзеркала: хотіла переконатися, досить скорботний має вигляд чи ні, дбаючи заразом, аби результат не робив її вульгарною. Звісно ж, Бася потягнула на похорон і Кошового, бо вважала непристойним, підтримуючи певні стосунки з чоловіком, не з’являтися з ним у світі.

У тому, що більшість присутніх на церемонії прощання сприйняли її не інакше як світський захід, Клим переконався на власні очі, побачивши у великому натовпі море знайомих облич. Ховали Агнешку Радомську на Личаківському цвинтарі, й він мимоволі пригадав похорон адвоката Сойки три роки тому. Не більше двох десятків осіб, переважно чоловіки, намагалися триматися один від одного на відстані й робити вигляд, що один одного не впізнають. Зараз же зійшлася сотня чоловіків та жінок, і всі квапилися вітатися з усіма, навіть якщо бачилися за інших обставин не часто. Тим часом надходили ще сумуючі, всі вдягнені багато, ніби справді влаштували на цвинтарі показ нового одягу. Жінки оздобили сукні й легкі пальта чорним мереживом, майже всі чоловіки перев’язали руки траурними хустками, хтось накинув легкий чорний шалик, хтось мав у петлиці скорботну оздобу.

Більшості з них Клим не був представлений особисто, але поза тим упізнавав посадовців із ратуші, депутатів сейму від різних партій, котрі, здавалося, забули на короткий час про розбрат, відомих редакторів, журналістів, акторів, літераторів, правників. Навіть кивнув комісарові кримінальної поліції Мареку Віхурі, ковзнув поглядом трохи праворуч – і побачив її.

Чесно кажучи, Клима це не здивувало. Навпаки, він здивувався б значно більше, якби не зустрів тут Магди. Вдова начальника кримінальної поліції Густава Богдановича була однією з тих, хто підтримував із покійною близькі стосунки, про що Кошовий здогадувався і без розповідей Басі. Різниця між жінками була в десять років, але це не заважало їм за життя триматися на рівних. Навпаки, Магда, якій покійний чоловік не залишив нічого, крім скромного банківського рахунку та казенного житла, напевне була потрібніша багатій пані Агнешці. Подробиць стосунків Клим, ясна річ, не знав. Зате вважав – досить добре вивчив натуру Магди Богданович, аби не виникало сумнівів: вона могла домінувати в їхній парі. Бо справа була лише в досвіді. А його у вдови поліцейського було значно більше, ніж у доньки нафтовика.

Жінку, котра не мала власного помешкання й досі займала апартаменти на першому поверсі готелю «Жорж», та дівчину, в якої є власний особняк на Пекарський та власний автомобіль, рівняла впливовість. Адже Магда тримала в своїх руках секрети всіх без винятку сильних Львова цього, від президента міста, депутатів, банкірів і промисловців до прокурорів та суддів. Через що з удовою Богданович мусили рахуватися, й для неї ніде не було зачинених дверей.