Сергій Карюк - Нечиста кров

— Perdone, signora! [12] Вибачте, сеньйоро (суміш іт . та ісп .). Вибачайте, пані! Дайте мені вашу руку, я зведу вас по цих крутих сходах, аби ви тільки не бачили цього гнізда розпусти.

Бабця щось пробурмотіла собі, судячи з інтонації, то був прокльон до тринадцятого коліна, вирвала руку у галантного кавалера й пошкандибала геть.

— І вам на добраніч, бабусю! — побажав розімлілий від алкоголю Голота. — La vita е’ bella [13] Життя прекрасне ( іт ). , — крикнув він у темне, всипане зірками небо, та крик завмер у нього в горлянці, бо Голота узрів карету, що неспіхом котилася собі до корчми. Голота підтягнув штани й присвиснув — побачити таку розкіш та ще й у забитому селі! Ще більше він здивувався, коли вгледів, хто сидить у ридвані. То був пан Калиновський — гроза жебраків.

«Звідки у того застінкового шляхтича [14] Дрібнопомісна шляхта, володіли присадибними господарствами, не мали селян, самі трудилися на своїй землі. така карета? — здивувався Голота, — І до речі, чого він припхався, мститися чи що?» — стривожився, згадуючи, що шаблю недоречно залишив на лавці в шинку. Та те, що ніякої vendetta [15] Кровна помста ( іт .). не буде, Голота зрозумів відразу. Адже коли пан побачив, хто пильно дивиться на нього з ґанку корчми, підтягуючи обідрані штани, то лише скривився й удав, що не помітив. Голота штовхнув ліктем острозького міщанина, з яким тільки-но пив за славу давнього Острога.

— То хто?

— Де? А, то пан Калиновський, у нас на Острожчині це перший пияк і забіяка. Їде, як завжди, від пана Лукомського й заходить сюди, до Марусі. Лукомський мало п’є, то Калиновський тут зараз добавить, поки штоф венгржину не увіллє в горлянку, то додому не поїде. Це він сюди заїжджає, бо ж хоче показати, що не боїться тутешнього війта [16] Староста, якого призначав власник села. , з яким цієї весни вони на шаблях билися, і той йому руку прохромив…

— А звідки в нього карета?

— А хто його зна, — здивувався п’яненький міщанин. — У нього ж грошей завжди катма, а Ілляшівка його давно закладена-перезакладена… Пил в очі пускає, — засміявся острожець.

Карета тим часом під’їхала до корчми. Пан чинно виліз зі свого ридвану й пішов до ґанку. Він минув Голоту, величаво його не помічаючи, і штовхнув двері корчми. Голота посунув за ним слідом і, насмішкувато мружачись, став у дверях, спостерігаючи. Панок окинув гулянку погидливим поглядом і посунув до окремого столу, очевидно, залишеного спеціально для нього.

— Марусю, венгржина [17] Угорське вино. ! — крикнув він, змахуючи рукавичками чистісінький стіл. Руда шинкарочка відразу підскочила з келихами. Пан узяв один, інший же, не дивлячись, простягнув кучеру, який стояв у дверях.

— Міхале! На-но випий, за моє здоров’я. Тільки не тут, біля коней, бовдуре! — проговорив він, ліниво озираючись. Кучер схопив келих і, вклонившись, вийшов.

Селяни, побачивши Калиновського, замовкли. Стихла шинкарка запопадливо відчинила двері, аби провітрити корчму, скрипка почала вигравати щось спокійніше, танцюристи, похмуро поглядаючи на Калиновського, пішли собі на лави. У корчмі наче маком посіяли, та за хвилину шинок наповнився тихим бурмотінням. Міщани з Острога почали сперечатися про нові порядки князів Яблоновських у місті, селяни — жалітися разом на війта, князя, урожай, на священика й Губалика, що затіяв чергову тяганину через межу, пан Калиновський без поспіху пив свою першу пляшку угорського. Голота ж сидів на лаві, п’яно хитав головою, мугикаючи собі під носа:

Голота потроху засинав, не згадуючи вже ні про свої злигодні, ні про плани завоювати шинкарку, ні про шляхтича, що зиркав на нього злим поглядом. Та ідилічну тишу Голотиного раю порушив молодий служник, який заскочив у стодолу з широко розкритим ротом. Губи у хлопця дивно тремтіли, він поводив виряченими очима по господі і не міг сказати й слова. Простіше кажучи, вигляд мав такий, що всі негайно повскакували на ноги.

— Люди!! Там надворі… — урешті прорізався вереск служки.

Першими вибігли міщани з Острога та шинкарка. Там уже стояв натовп болотківчан, які з острахом дивилися на щось біля карети Калиновського. Шинкарка підбігла і, розштовхуючи людей, впала на коліна перед панським кучером Міхалом. Той конав — на його губах виступила піна, його корчило й кидало по багні та пилюці. Маруся відсахнулася, позадкувала й побігла до шинку по Калиновського. Та лише схопила пана за плече, як той мішком сповз на дубові дошки підлоги й упав горілиць, широко розкинувши руки. На його обличчі теж була піна, неживі скляні очі пильно дивилися кудись під стріху.