Богдан Коломыйчук - В'язниця душ

Вістович розумів, що сказано це було справедливо. Він дав їй спокій, а сам залишився в кістлявих обіймах своєї самотності. Від них його ненадовго звільняла тільки робота й алкоголь.

Комісар вийшов на Баторія, а далі завернув на Личаківську. Йому пригадалось, що саме на цій вулиці в одному з будинків, як розповідав Зільман, жив покійний професор Сабінський зі своєю коханкою. Вістович сповільнив крок і спробував уявити, як виглядає ця Еля Буковська. Струнка чорнявка з акуратними персами, які поміщалися в старечу професорську долоню, чи білява пишногруда бестія, що приборкала його самим поглядом? Цікаво, як у них бодай щось виходило? Мабуть, коханка щоразу довго і вперто чаклувала над його засохлим стручком, а тоді всідалася на нього згори, де врешті отримувала бажане.

Холодні руки самотності знову стиснули Вістовичу горло. Комісар відчув, як сильно скучив за жіночим тілом і бодай чимось, що нагадує почуття.

Дощ посилювався, і поліцейському не залишалось нічого кращого, як пірнути у найближчу кнайпу, де він одразу ж замовив каву й чарку горілки. Від цього завжди ставало краще і навіть з’являлися свіжі думки.

Дочекавшись, коли трохи стихне дощ, Вістович знову вийшов на вулицю. Хвилину-другу він постояв на розкислому хіднику, вирішуючи, в якому напрямку піти. Врешті, комісар подався в бік вулиці Підвалє, а потім, минувши костел Марії Сніжної і розлоге торговисько, опинився на Шпитальній. Тут він, озирнувшись кілька разів, зайшов до будинку Мамки Цимес.

Сторож перелякано витріщився на нього, проте Вістовим привітався і, тицьнувши тому кілька геллерів [18] Геллер — дрібна монета Австро-Угорщини, яку ввели в обіг у 1892 році. ,як і було заведено, рушив сходами нагору. На другому поверсі знаходилась приймальня власниці цього славетного будинку втіх. Пані Цимес прийняла його одразу і, широко посміхаючись, запропонувала комісарові коньяку. Той кивнув і вмостився на м’якій софі навпроти господині.

— Оскільки з поліцією в мене все погоджено на досить тривалий термін, — мовила Мамка Цимес, — то слід вважати, що пан прийшов сюди як приватна особа.

— Саме так, — відповів комісар.

Вони дивилися одне на одного, наче два змовники, що планували злочин, і розмовляли стишеними голосами. Господиня подала йому коньяк. По тому, як поліцейський підносив склянку до губ і робив перший ковток, вона намагалася вгадати його настрій і бажання. Він пив, неквапно смакуючи дорогий напій, але руки його ледь помітно при цьому тремтіли. Цьому чоловікові праглося спокою, влади і гри...

Мамка Цимес запалила продовгувату духмяну цигарку і вкотре приязно посміхнулась комісарові.

— Я маю дещо для пана, пане Вістовичу, — мовила господиня. — Звісно, я вдаюся до ризику, але сподіваюся, що панові це припаде до смаку.

Комісар відставив склянку і з цікавістю подивився на співрозмовницю. Три відчуття зараз поєднувались в його нутрі: огида, цікавість і бажання жінки.

— Пригадує пан гарненьку чорнявку на ім’я Янка Циновська? — продовжила господиня.

Вістович зморщив чоло, хоч довго копирсатися в пам’яті не довелось. Аякже, він не міг не згадати цю милу шльондру з минулорічної справи «В’язниці душ».

— Хіба вона не збиралася до Америки? — запитав комісар.

— Збиралась, — кивнула Мамка Цимес. — Тільки все ніяк не нашкрябає на квиток... То як, згоден пан? Янка, окрім усього, ще й мудра, а не така дурепа, як усі інші.

— Це я також пам’ятаю, — мовив поліцейський. — Гаразд, нехай буде Янка...

— Das ist toll! [19] Чудово! (Нім.). , — вдоволено сказала власниця борделю. — Дівчина буде готова за півгодини. Дозвольте провести пана в покої.

Кімната, куди запросила його Мамка Цимес, скидалася на пристойний готельний номер. У ній було охайно застелене ліжко, стіл і навіть старомодний креденс.

— Призволяйтесь, — мовила господиня. — А я підготую нашу королеву.

Мамка Цимес вийшла, залишивши комісара наодинці. У порожній прохолодній бордельній кімнаті, очікуючи блудницю, він ще гостріше відчув свою проклятущу самотність. «Einsamkeit» [20] Самотність. ( Нім.). , як сказала б Бейла.

— Einsamkeit, — повторив комісар, підходячи до вікна.

По шибці розповзалися краплі дощу, витягуючись у чудернацькі знаки і дурнуваті карикатури, схожі на ті, що гімназисти виводять на маргінесах конспектів з нудної латини чи грецької. Чоловік, напруживши зір, вдивився в сіру панораму вулиці поза ними. Добре знайома Шпитальна, що вела до жидівського цвинтаря. Дощ і сирість розігнали перехожих по домівках, тільки час од часу З’являвся хтось, кому доводилось перестрибувати брудні потоки води, дістаючись до крамниці чи майстерні взуттєвика, що стриміла за рогом. У таку погоду без випивки або жінки можна було вмерти з нудьги...