Богдан Коломыйчук - В'язниця душ

Здесь есть возможность читать онлайн «Богдан Коломыйчук - В'язниця душ» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Фоліо, Жанр: Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

В'язниця душ: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «В'язниця душ»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Богдан Коломійчук (нар. 1984 р.) — український письменник, володар Гран-прі міжнародного конкурсу «Коронація слова-2013» за історико-авантюрний роман «Людвисар. Ігри вельмож». Автор збірки детективних оповідань «Таємниця Єви» (2014). Обидві книжки вийшли друком у видавництві «Фоліо». У творах письменника поєднуються захоплюючий сюжет, містика, гумор та правдиві історичні факти.
«В’язниця душ» — третя книга автора, в якій він найкраще проявив себе як майстер детективного жанру. Події у повістях, що увійшли до видання, відбуваються у 1902—1903 рр. у Львові. В основі сюжету кожної повісті — блискуче розслідування заплутаної справи, яке проводить львівський комісар Адам Вістович. Карколомні пригоди героїв гармонійно доповнює оригінальна містика та зі смаком подана еротика.

В'язниця душ — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «В'язниця душ», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Твою мать! — почулося ззовні.

Услід за цим кілька куль застрягли просто у Вістовича перед носом.

— Вы целы? — знову пролунав стурбований голос.

— Задел меня, ублюдок!

Он воно що! Отже, тут росіяни! І їх, принаймі, двоє. А якщо очуняє власник кав’ярні, то буде троє. «Це ж треба, чорт забирай, це ж треба! — думав комісар. — Шукати маніяка, а знайти шпигунів!..» Вістовим укотре витирав піт з обличчя. Руки тряслися і ледве його слухались, у цю мить вони могли тільки стріляти. Хоча, судячи з того, що його назвали «ублюдком», стріляли непогано.

Після ще декількох пострілів запала тиша. Було чути, як надворі почалася гроза, і всередині стало зовсім темно. Стріляти за таких умов виглядало безглуздям.

Нерви комісара почали здавати. Він стиснув зброю і якомога тихіше просунувся в коридор, переступивши через досі непритомного ресторатора. Хай йому чорт! Звідси треба вибиратись! Не сидіти ж тут до завтра... У коридорі нікого не було, принаймі, так здавалось. «А може, вони забралися звідси? — подумав Вістович. — Урешті-решт, на біса я здався цим російським шпигунам?» Він ішов усе далі й далі, щораз більше переконуючись, що так воно насправді й сталося.

Нарешті комісар зупинився в основній залі кав’ярні, де були дві копії картин Рембрандта. Опустивши револьвер, Вістовим дістав хустину і востаннє за цей вечір витер обличчя. Несподіваний удар по голові змусив його масивне тіло колихнутись і гучно впасти на підлогу.

Прийшовши до тями, комісар відчув, що сидить на стільці, а руки його міцно зв’язані за спиною. Піднявши важку болючу голову, Вістовим найперше зажмурився від різкого світла, а коли звик до нього, то став розрізняти чотири постаті. Це були четверо чоловіків, що нерухомо стояли навпроти і спостерігали за ним. В одного з них була перебинтована голова. Вістовим упізнав у ньому власника кав’ярні. Нічого доброго це не віщувало...

Проте один з них налив у склянку води, підніс її комісару до рота і терпляче зачекав, доки той зробить декілька жадібних ковтків. Після цього заговорив з ним бездоганною польською:

— Ви дуже необачний, пане комісаре. Я сам чув, як вам пропонували вчасно піти геть звідси.

— Я палко хотів... потрапити на засідання... «klubu.., miłośników sztuki», — затинаючись, відповів той.

Чоловіки реготнули, і троє з них, разом із побитим ресторатором, вийшли з кімнати. Залишився тільки його співрозмовник.

— Ви, пане Вістовичу, важко поранили одного з наших. Він у сусідній кімнаті і дуже страждає, — сказав росіянин.

— Мені шкода, — промовив той.

Він згадав про свою власну рану і покосився на праву руку. Хтось просто поверх плаща туго її перев’язав.

— Не брешіть, комісаре. Ви не можете шкодувати того, кому хочеться здерти з вас шкуру...

Важко було сперечатися з таким твердженням, і Вістовим запитав про інше:

— Чому ви сміялись, коли я згадав про клуб?

— Даруйте, якщо вас образив такий вияв наших емоцій, — ґречно сказав росіянин, — багато років тому ми вигадали це товариство для прикриття, і воно виявилось настільки вдалим, що досі ніхто, крім вас, ним не зацікавився. Тут справді щосереди збиралися любителі мистецтва, які, окрім усього, приносили нам ще й цікаві новини з міста. А що людьми вони були не останніми, переважно аристократи, то й новини ці мали значну вагу. Ви ж розумієте... Все було б добре, якби не падіння моралі в цьому товаристві. Після дискусій на тему новинок імпресіоністів ці панове влаштовували тут вакханалії. І навіть злягалися у сусідній кімнаті. Тож ваша цікавість до цього клубу, пане комісаре, виявилась цілком закономірною. Але від сьогодні його вже не існує...

— А чим займалися ви? — не втримався Вістович.

Чоловік усміхнувся і, хвилю помовчавши, відповів:

— Навіть попри те, що я не маю наміру залишити вас живим, комісаре, розповідати такі речі все ж не буду. Ви й так забагато знаєте...

Він дістав з кишені револьвер і, прокрутивши барабан, перевірив камери. Вістович навіть зі свого місця було видно, що там рівно сім патронів.

— Хочете щось сказати перед смертю? — запитав росіянин і вправно закинув барабан назад.

Комісар напружив мозок, але нічого путнього на думку не спадало.

— Як бажаєте, — шпигун звів револьвер і націлився на Вістовича, — обійдемось без останнього слова.

Комісар намагався глянути йому в очі, але замість цього не міг відірвати погляд від руки, що тримала наган. Він бачив, як повільно рухається вказівний палець, поступово тиснучи на гачок... Гримнув постріл. За мить пролунало ще два.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «В'язниця душ»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «В'язниця душ» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «В'язниця душ»

Обсуждение, отзывы о книге «В'язниця душ» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x