Андрій Кокотюха - Колекція гадів

Білан глянув на годинник. Скоро перерва закінчиться.

— Не дивись, не дивись, — поплескав його по плечу Вова. — На нас дурні правила вже перестають поширюватися. Запізнишся на якусь там фізику — не біда. Ти з червоною пов'язкою, тобі все можна. Слухай вухом: треба бойове хрещення пройти.

— Це як? — поцікавився Білан.

— Дуже просто. У нас всі хлопці рано чи пізно його пройдуть. Ти будеш другим. Бо я тобі, чуваче, вибач уже, не довіряю поки що повністю. Директор тобі повірив, бо ти сам прийшов. Але я тебе в справі бачив. Так що тепер свій реванш до кінця візьму.

— Реванш?

— Ти як думав? Ви з дружком здорово мене тоді, весною, з тим Золотим кубком опустили. До друзяки твого колишнього я ще доберуся. А з тобою зараз вирішимо. Відмовишся хрещення проходити — знімеш пов'язку. Тільки після цього, як я й обіцяв, нічого не зміниться. Своїм друзям можеш скільки завгодно каятися — тільки іржатимуть, мов племінні коні. Погодишся — станеш таким, як ми, від п'ят до маківки. Тоді вже назад дороги в тебе точно не буде.

Всередині в Білана залоскотало.

— Досить уже лякати. Понти твої дешеві теж мені до одного місця. Діло говори.

— Ось і добре, — Вова потер руки. — Мобільник у Тимура з сьомого класу, думаєш, сам, на ніжках пішов і не повернувся?

— Вкрали.

— Вкрали, — погодився Завгородній. — Хто і як — тепер не важливо. Просто наступну крадіжку доручається провести тобі.

До чогось подібного Максим готувався. І все одно від буденності зробленої пропозиції в нього перехопило подих.

— Це... як?

— Мовчки. Звісно, не з роздягальні. Вона тепер на ключ закривається. Але скоро і це питання вирішимо. У одного нашого активіста батько — слюсар. Ключі доручають черговому з ГЗП. Відчинимо якось замочок, він же звичайний, навісний. Такий самий знайдемо, тільки розпиляний. Поміняємо замки, щось у когось з кишені знову спіонеримо, розпиляний замок на місці злочину залишимо. Для натуральності черговий по голові отримає. Нічого, компенсуємо. Гроші за той самий мобільник йому підуть, а це гривень сто, коли перекупникам краденого скидати. Отже, в школі почне орудувати банда. А ми, Група залізного порядку, отримаємо ще більше повноважень. Диктаторських, я б сказав! — Вовка багатозначно глянув на Максима.

— Виходить, мобільник у роздягальні...

— Ага. Це наш активіст бойове хрещення проходив. Тепер він наш до самих кінчиків вух. Ти наступний.

— Мобільні телефони красти? — наївно запитав Білан.

— Кажу ж тобі: на роздягальні поки що табу, заборона. Хай час пройде. Значить, у восьмого «Б» наступний урок — фізкультура, фізра по-нашому. Всі підуть стрибати, клас лишиться порожнім. Вийдеш серед уроку, тебе випустять, у тебе червона пов'язка. Зайдеш у порожній клас, витягнеш із однієї сумки калькулятор. Де вона стоятиме і чия це сумка — тобі покажуть. Калькулятор здаси мені. З сумки все витрусиш — не треба факт крадіжки приховувати. Хай всі бачать. Хай знають — залізний порядок потрібен.

Максим переварив почуте і рішуче заявив:

— Красти я не буду!

— Отак! — вигукнув Вова. — У тебе червона пов'язка, чувак. Тому твоє щире «не буду» тут не проканає.

— Хоч на кожну руку пов'язку начепи, — вперто вів своє Білан. — Тільки красти я не буду. Сам.

— Що значить — «сам»? А не сам?

— Не сам — буду. Хрещення то хрещення. Я знаю: нема різниці, хто краде, а хто на шухері стоїть. Обоє співучасники, обоє замазані.

Вова почухав потилицю.

— Взагалі-то це правда...

— Бачиш. Тому пропоную тобі компроміс. Хочеш, щоб я замазався остаточно — твоє право, ти тут командуєш парадом. Але я не можу засунути руку в чужу кишеню чи в чужу сумку. Це все одно, що жабу в руки взяти. Ти жабу колись у руки брав?

Чемпіон школи гидливо скривився.

— Ще чого!

— Ну ось я тобі й кажу: для мене взяти чуже все одно, що тобі — схопити жабу. Тому давай ми вдвох це зробимо. Твій оцей, перший «хрещеник», до порожнього класу зайде. А я тим часом поруч у коридорі погуляю. Позирю, щоб нікого стороннього і випадкового не було. Відповідати в разі чого все одно обом доведеться.

Завгородній наморщив чоло, пошкріб потилицю.

— Добре, — погодився нарешті. — Так і буде. Готуйся.

Час тягнувся повільно.

Проминув ще один урок. Потім восьмий «Б» дружно й галасливо зібрався на фізкультуру. Дзвоник — новий урок. Історія. Вчитель через його худобу і довгий ніс був прозваний у школі Чаплею, про своє прізвисько знав і не ображався. Обмовився колись, що це йому бумеранг повернувся: він сам, коли вчився, дуже любив давати вчителям різні дошкульні прізвиська.