Андрій Кокотюха - Колекція гадів (збірник)

Черненко озирнувся. До нього підходив із фотоапаратом у руці приязний чоловік у джинсах і яскравій тенісці.

– Ти місцевий, хлопчику? – запитав чоловік.

– Ні. Типу турист, – відповів Черненко.

– О, і ми теж туристи! – чомусь зрадів чоловік і кивнув на двох дівчат, старшу і меншу, що примостилися біля якоїсь скульптури. – Клацни нас, га? Просто натисни ось сюди, – він показав. – А потім я тебе. Адресу залишиш, я фотку пришлю, чесне слово!

– Та запросто, – знизав плечима Денис. – Я і так, без нічого, зможу.

Чоловік підтюпцем побіг до своїх дочок, став між ними, крикнув Денисові:

– Так старайся, аби площі більше в об’єктив улізло!

Легко сказати – більше площі… Денис націлив видошукач так, аби чоловік із доньками опинився у правому кутку, а будинки, пам’ятники та бруківка – в лівому.

– Увага! – попередив він голосно. – Пташка вилітає! Раз! Два!…

– Три! – гаркнув хтось над головою.

Від несподіванки палець Дениса сам натиснув на кнопку. Клацнуло. Хлопець, не випускаючи фотоапарата з рук, повернув голову.

І побачив над собою вусатого міліціонера з суворим поглядом. Поруч із ним стояло худеньке дівча в широких шортах, а за нею – кирпатий молодий чоловік.

– Твій апарат? – у запитанні міліціонера брязнуло залізо.

– Їхній, – Денис кивнув на туриста з дочками.

– Добре хоч визнаєш. Поверни і ходімо зі мною. Вірніше, – вусатий міліціонер озирнувся на дівчинку і кирпатого, – з нами.

Тим часом кирпатий стиснув дівчинку за плече.

– Точно він? Ти не помилилася?

– Він, – дівчинка відповіла впевнено, та очі від Черненка відводила.

– У чому тут справа? – поцікавився наспілий турист.

– Ваш? – міліціонер взяв фотоапарат із Денисової руки.

– Ну, мій… А в чому…

– Ви, пане, самі дали його цьому хлопцеві? – перебив туриста міліціонер.

– Звичайно. Попросив сфотографувати, а…

– Гроші ваші цілі? – чомусь поцікавився міліціонер.

Явно заскочений таким несподіваним запитанням, турист ляснув себе по кишенях штанів, видобув звідти гаманець, розкрив його. Обличчя просвітліло.

– Всі. Все в порядку. А з якої…

– У такому разі прошу взяти фотоапарат і не заважати, – перервав міліціонер. – Це добре, що все ваше при вас. Бо півгодини тому ось цей хлопець вкрав ось у цієї дівчини гроші. Рівно сто гривень. Сума як для такого хлопчиська досить пристойна. Видно, на площі Ринок робоче місце цього злодюжки.

Наче грім серед ясного неба гримнув.

Яскраво світило сонце, а в очах у Дениса Черненка все одно потемніло. Він не бачив нікого довкола себе, крім дівчиська в шортах, яке далі старанно ховало від нього очі. Не чув нічого, хоча вусатий міліціонер назвав його злодюжкою вголос і довкола них одразу зібрався гурт цікавих. Не міг слова сказати… та його ж компанія десь зовсім поруч і повинна прибігти на допомогу. Не міг зрушити з місця, хоча суворий страж уже сіпав його за плече.

– Почекайте-чекайте! – втрутився тим часом турист. – Треба ж розібратися! Хлопець зовсім не підозрілий, не схожий на злодія…

– А справжні злодії, шановний, зовсім не виглядають підозрілими. І тим більше не схожі на злодіїв, – за звичкою не дав йому договорити міліціонер. – У вас онде двійко дівчат, вам легше, ніж тим батькам, у кого такі ось розбишаки.

– Чому це він розбишака? – крикнув хтось із натовпу. – Наче пристойна дитина!

– Добра дитина: в темному кутку на дівчину напав, погрожував, гроші мало не силою видряпав. Он гляньте, вона налякана вся, тремтить, не дивиться на нього. Бо боїться. Боїшся, Полю?

– Боюся, – тихо цвірінькнула дівчинка, яку звали Полею, і сильніше притиснулася до кирпатого, по всьому видно – її батька.

– Нехай кишені виверне! – втрутився якийсь захисник пограбованих.

– Виверне, тільки не тут. Ну, хлопче, пішли, чи силою тебе по землі волочити?

Нарешті до Дениса повернулася здатність говорити.

– Чого причепилися! – крикнув він, рвучко вивільняючись від чіпкої правиці міліціонера. – Вперше бачу її! Нема в мене її грошей! У мене своїх навіть нема! Я взагалі не місцевий, з Києва!

– Вже встиг спільнику передати! Знаємо ми таких! – зробив висновок той самий бувалий у бувальцях.

– Гастролер [1] Гастролер – тут вживається не в значенні «артист». Гастролером називають злодія, котрий приїздить в інше місто, де його ніхто не знає, з метою скоїти злочин і швиденько втекти. Це називається «виїхати на гастролі». , ясна справа! – долучився до нього ще один, поважний пузатий дядько з піжонською палицею.