Василий Лысенко: Татарський острів

Марина трохи помовчала, а потім сказала:

— Мабуть, Маріє Федорівно, будіть Юрка і хай він хутчій іде в старостат, бо Щупаку там добре дістається на горіхи. Німці, як ті гуси, ґерґочуть, гніваються, а він стоїть, як пень, очима блимає та руками розводить, мовляв, нічого не можу второпати. Отож будіть, Маріє Федорівно, хлопця.

Юрко вийшов з кімнати, привітався, протер заспані очі, запитав:

— Чого викликає староста?

— Точно не знаю, а чула, ніби треба провести німців на Татарський, по отій дорозі, що сіно нею вивозять. Староста так і сказав: «Біжи до Берегових, виклич сюди Юрка, і щоб одна нога тут, а друга — там». Тож ходімо, Юро.

…У старостаті за довгим столом, заляпаним чорнильними плямами, сиділи фашисти в лискучих мокрих регланах. Поряд тупцював староста, розводив руками, безпомічно повторював:

— Ніхто ферштейн! Все буде сполнено! А чого не знаю — того не знаю!

Юрко зупинився біля порога, чемно привітався. Щупак, побачивши його, радісно вигукнув:

— От добре, що ти прийшов! Бо я аж упрів од цієї балачки. Щось їм треба, а що — не доберу. Подзвонили вранці з комендатури, наказали дати німцям провідника, щоб провів їх через луки на Татарський острів. І пан комендант доручив це тобі, щоб ти заодно й перекладачем був.

— Чого ж вони грейдером не поїхали?

— Непроїжджа зараз та дорога, — пояснив староста, — страшне, Юрку, зараз діється, тільки нема часу на розмови, хай згодом розповім. Міни поставили песиголовці на шляху. От один фургон і опинився в канаві. Поїхали вони далі, — Щупак кивнув на есесівців, — і знову бах-тарах! Викликали саперів, а їм терміново треба на острів. От начальник районної поліції порадив їхати туди через Тюківку. Так ти їх і проведеш. Дорогу знаєш?

— Знаю. Тільки чи можна по ній зараз проїхати? Там не калюжі, а озера порозливалися.

— Проїдете, — запевнив староста, — бо там піщаний грунт. І машини в них, як ті буйволи, пройдуть! А тепер розпитай, що їм ще треба, бо ми так довго балакали-говорили, що трохи й притомилися.

Юрко підійшов до есесівців, привітався:

— Пан староста наказав показати вам дорогу до Татарського острова.

— Ти говориш по-німецьки?! — радісно вигукнув молодий есесівець. — Чудово! Хто ти є?

— Я, гер офіцер, місцевий фольксдойч. Мешкаю в селі Відрадне, знаю навколишню місцевість. Мені не раз доводилося бувати на Татарському острові.

Юрко простягнув фашистові посвідчення, видане Маєром. Той прочитав, задоволено сказав кругловидому огрядному німцеві:

— Гер гауптштурмфюрер. Цей хлопчак має посвідчення, видане штандартенфюрером фон Маєром. Це про нього говорив нам місцевий комендант, радив взяти провідником.

Огрядний німець звів на Юрка бляклі, водянисті очі, запитав:

— Чи є дорога через луки на Татарський острів? Чи зможуть пройти по ній вантажні машини?

— Так, гер офіцер! — відповів Юрко.

— Яка там дорога? Бруківка чи ґрунтова? Чому її нема на наших топографічних картах? Чи цим шляхом ніхто не користується?

— Дороги там справжньої немає, — пояснив Юрко, — восени через луки возять сіно, от і виник там путівець. Є на ньому долини. Зараз вони залиті водою. Але проїхати можна. І пан староста так думає.

Фашист пильно поглянув на Юрка:

— Чи безпечна ця дорога? Чи нема поблизу великих лісів? І чи є в тих лісах бандити? Чи можуть бути на тому шляху міни?

— Я ж сказав, гер офіцер, — ухильно відповів Юрко, — що цей шлях не вважається справжнім шляхом, бо він виник сам по собі. Ним користуються, як вивозять сіно. Лісів великих поблизу немає. Є лише переліски. Але й там можуть затаїтися лісові бандити. Вони приходять з Васильківських Дач. І міни можуть поставити на будь-якій дорозі. Тут не можна ручатися, хоча до сьогодні на путівцю ніхто не підірвався.

— Що є путівець? — поцікавився фашист.

— Дорога, прокладена навпростець, якою дуже рідко користуються. На Татарський острів краще дістатися грейдером, що йде понад Прип'яттю.

— Ми маємо бути сьогодні на Татарському острові, — різко сказав гауптштурмфюрер. — Вирушаємо через дві години. Ти покажеш, як проїхати дорогою, що не позначена на топографічній карті.

Німець поглянув на годинник.

— Вирушаємо о десятій. Ти маєш бути біля передньої машини. Зрозумів?

— Так, гер гауптштурмфюрер!

— Тепер скажи старості, цьому рудому телепню, щоб він терміново підготував квартиру для трьох офіцерів. Квартира повинна бути простора, світла, чиста. Бажано, щоб господар мав корову та пасіку. Офіцери мешкатимуть на цій квартирі півтора місяця. Будинок має бути неподалік поліції, подалі від лісу.