— Ліки самі привезете? — спитав Альоша.

— Ліки?
— Ось ті, що в записці.. — пояснив Вітя.
Ви її читали? — стривожився Макогон.
— Ні… не читали, — почервонів Альоша і, побачивши, що Макогон усе ще сумнівається, поспіхом додав: — Матвійович сказав, у вас радикуліт і ви дасте ліки…
— Почекай, приятелю, не торохти! Щось я нічого не второпаю. Які ліки? Який Матвійович?
— Звісно який! — сказав Вітя. — Карпо Матвійович!
— Хе-хе-хе! Ну й здорово я вас розіграв. Пожартували й досить. Матвійовича я, звичайно, знаю. Хлопчаками разом до школи бігали. За однією партою сиділи, в паці грали… Ліки сам привезу. Через півгодини буду.
Луговий та Олійник уважно слухали. Засмаглий парубок, раз у раз відкидаючи непокірне пасмо темно-русявого волосся, розповідав:
— … Ми з товаришем вступаємо. до автодорожного інституту на заочне відділення. Вчора увечері я прийшов до нього… У нас так уже заведено: щодня готуємось. Засиділися до дванадцятої години. Помучилися над тригонометрією. Призабули тангенси, синуси, косинуси… Зібрався було йти, а тут злива…
Коли вона вщухла, я й пішов. На тролейбус спізнився, довелося пішки. Біля будинку мене зупинили… Відвели в Жовтневий райвідділ міліції, а звідти сюди… Сталося якесь непорозуміння… Прошу скоріше розібратись. У мене завтра екзамен.
— Не хвилюйтесь, розберемось, — сказав Луговий. — Все у вас, громадянине Пасько?
— Начебто все.
— У мене до вас кілька запитань.
— Слухаю. Тільки, прошу, розберіться, будь ласка, швидше, запевняю вас: тут непорозуміння. Мене помилково вважають за когось іншого.
«Стріляний горобець, — Олійник сердито глянув на затриманого- Чи бач, наступальну тактику обрав… Непорозуміння! А що на вулиці робив, коли чесні люди сплять? Інститут вигадав… Викручується…»
— Отже, до автодорожного вступаєте? — перепитав Луговий, розглядаючи документи Паська.
— Так. За спеціальністю… Адже я шофер…
— Де працюєте?
— В таксопарку.
— Якої марки ваша автомашина?
— «Победа».
Андрій Остапович щось швидко написав.
— Товаришу Олійник, віднесіть це Петрові Гарасимовичу. — І, вже звертаючись до Паська, поцікавився.
— Як прізвище вашого товариша?
— Леонід Козир. Разом працюємо. Мій напарник.
— Ви виходили з квартири Козиря?
— Ні. Весь час штудіювали конспекти.
— Хто може підтвердити?
— Перш за все сам Льоня. Хто ще? — замислився Пасько. — Його мати, батько… Увечері приходив старший брат Льоні з дружиною. Ми ще разом пили чай. Але вони пішли раніш. Перед дощем.
— Якого кольору ваша машина?
— Раніш була сіра, а…
— Як це «була»! — перебив Олійник, що повернувся.
— Машину списали. Відбігала вже своє. В гараж днями прибуває партія нових «Волг». Нам з Козирем обіцяли дати одну з них.
— Вам доводилося бувати в гаражі автодорожного інституту?
Олійник засовався на стільці, чекаючи відповіді.
— Бував. Коли? Дайте подумати… Останній раз… якщо не помиляюсь, взимку.
— Не можете пригадати, чого саме?
— Гальма відмовили. Якраз біля гаража. Я зайшов подзвонити, щоб вислали буксир.
— На якій вулиці живе Козир?
— На Донецькій, сімдесят два, квартира двадцять п'ять.
— Як ви од нього поверталися додому? — запаливши, спитав підполковник і простягнув Паськові коробку «Казбека».
— Дякую, не палю. Спочатку я йшов Донецькою… А біля цементного звернув на Кузнечну… Ближче, звичайно, Михайлівською, та її всю перекопали — прокладають теплоцентраль. А після такої зливи, як учора, там не пройдеш. І штани в мене білі. Потім не відпереш.
— Ви кого-небудь зустрічали по дорозі додому?
— Кого ж у такий час можна зустріти?
— А сторожа цементного заводу?
— Хто його зна… Може, бачив, а може, й ні. Повірте, просто не пам'ятаю… Скажу невлад, а ви мене в чомусь запідозрите… Пробачте, навіть гаряче стало… Дозвольте, я скину піджак. — Лишившись у тенісці, він обтер обличчя і шию хусточкою.
Увійшов майор Кульбич.
— Ваше завдання виконано. — Він передав Луговому червону папку і відразу вийшов. Андрій Остапович заглибився в папери. Настала тиша, і лиш крізь відчинене вікно долинав різноголосий вуличний шум.
— Все ясно… — підвів очі підполковник.
Обличчя у Паська витяглося.
— Повірте… я не винен…
— Тепер, товаришу Пасько, жодних сумнівів у цьому немає. Повинен вибачитися від себе особисто і від імені лейтенанта за непорозуміння. Ви вільні… Бажаю успішно скласти екзамени. Як кажуть, ні пуху ні пера. Візьміть ваші документи.
Читать дальше