Анатолий Рыбаков - Постріл

— До тебе Миша приходив? — запитав Шаринець.

— Ну, приходив.

— Чого мені не сказала?

— А ти мені хто: дідусь, бабуся?

— Дограєшся!

— Сам дограєшся!

— Що ти сказала Миші?

— Нічого.

— А він тобі що?

— На фабрику, сказав, іди.

— А ти що?

— «Що, що»… Нічого!

— Ще з Мишкою побачу — уб'ю!

— Йолоп!

— Віддухопелю!

— Боюсь я тебе дуже! — зневажливо відповіла Білка й пішла геть.

Паштет зміг вийти з-за ятки тільки слідом за Шаринцем.

Проти «Гротеску» сиділи на тротуарі Шнира й Білка. Шнира перелічував пляшки, Білка, підперши підборіддя кулаком, похмуро мовчала.

Шаринець підійшов до них.

Підійшов і Паштет, сів біля Шнири.

Шаринець тицьнув ногою в кошик з пляшками.

— Казна-чим займаєтесь, копійки рахуєте?

— Ти! Обережніше! — крикнув Шнира. — Розіб'єш!

— Як ваш Альфонс? — глузливо запитав Шаринець, скоса глянувши на Білку.

Хлопці мовчали.

— Казав: не водіться. Влип! Попались би разом з ним, попарились би.

І знову ніхто не озвався.

— З пляшками кінчайте! Бабраєтесь на смітнику! Хочете заробити — дам діло. Справжнє. Помізкуйте!

Шаринець зайшов у «Гротеск».

— Сходи, Білко, здай пляшки! — сказав Шнира.

— Не піду.

— Чому?

— Не хочу.

— Чого ж ти хочеш?

— Нічого не хочу! Померти хочу! Набридло все!

— Так, нудно без Вітьки, — озвався Паштет.

— Шаринець радіє, що Вітьку посадили, гад! — додав Шнира.

— Через нього Вітька й сидить, — сказала раптом Білка.

— Чому через нього? — в один голос запитали Шнира й Паштет.

Білка схлипнула, скочила, крикнула:

— Ідіть ви всі під три чорти!

І побігла провулком.

З «Гротеску» вийшли Шаринець та ще якийсь чоловік і зникли за рогом.

Шнира й Паштет рушили за ними.

«Через нього Вітька й сидить…» Білка марно не скаже.

Допит, який учинив їй Шаринець, не випадковий. Занепокоївся після розмови на горищі. Отже, недаремно тоді на горищі Шаринець здався йому підозрілим. Не випадкова також поява Навроцького в «Гротеску».

Слідчий Свиридов, давній Мишин знайомий, викликав його. Миша розповів тоді про вагон, про Навроцького й Красавцева, розповів усе, що знав і що припускав. Свиридов свого ставлення не висловив: «Подивимось».

Але тепер у Миші не тільки припущення. Шаринець! Новий персонаж, ще невідомий слідству.

Миша одразу зателефонував Свиридову. Того не було на місці. Миша дзвонив ще, але застав його лише наступного дня надвечір. Свиридов попросив негайно приїхати. Миша поїхав, хоч і домовився цього вечора зустрітися з Елен Буш після її виступу. Прикро! Але нічого не поробиш.

Миша розповів Свиридову все докладно, починаючи з розмови з Фургоном і кінчаючи тим, що крикнула Білка біля «Гротеску».

— Ти пізно прийшов! — сказав Свиридов.

— Пізно?

— Попов Володимир Степанович, він же Шаринець — убитий.

Миша ошелешено дивився на Свиридова.

— Коли твої хлопці бачили його востаннє?

— Позавчора, десь о п'ятій, мабуть. Він вийшов з кимось із «Гротеску».

— Того ж вечора його і вбито. У лісі, неподалік від платформи «Дев'ятнадцята верста» Брянської залізниці. Труп знайдено вчора.

— Навроцький! Валентин Валентинович! — переконливо мовив Миша.

— Тієї ночі Навроцький мирно спав удома. Крім того, Шаринця вбито з револьвера, ось куля… — Свиридов видобув із шухляди стола маленьку приплюснуту свинцеву кульку — того ж калібру, що й куля, якою вбито Зиміна. Можливо, стріляли з одного й того ж револьвера. Цього револьвера в Навроцького не було й немає. Найімовірніше Шаринця вбив той, хто вийшов з ним з пивниці «Гротеск».

— Поговоріть зі Шнирою й Паштетом, адже вони бачили цю людину.

— Ти гадаєш, вони його впізнають? Вони його запам'ятали?

— Ясна річ! Вони йшли за ними до трамвайної зупинки. Шаринець і ця людина сіли в трамвай, на «четвірку», і якраз у бік Брянського вокзалу.

— От бачиш! Значить, не Навроцький, а, найімовірніше, саме ця людина і вбила Шаринця. Але кликати сюди хлопців я не буду. Приблизне обрисування нічого не дасть, неточне — зіб'є зі сліду. Тобі також не варто говорити про це з ними.

— Вони все одно дізнаються, що Шаринця вбито.

— Нехай. Тільки не від тебе.

— Чому?

— Бачиш, що робиться, — убивають.

— Можуть і мене? — всміхнувся Миша.

— Можуть і тебе. За цим стоять люди страшніші за Навроцького.