Джон Гришэм - Адвокат негідників

— Хто вони?

— Торгівці, вкрай неприємні хлопці. Банда, угруповання, картель, організована бригада злочинців, переважно пов’язаних зі Східною Європою, та є серед них і місцеві. Вони знущаються над дівчатами, тримають їх у страху і розпачі, і підсаджують їх на героїн. Більшість людей у цій країні не вірять, що в їхніх містах існує секс-торгівля, але вона існує. Вона повсюди. Вони, торгівці, обожнюють утікачок, безпритульних дітей, дівчат з неблагополучних сімей. Це мерзотний бізнес, Руде. По-справжньому мерзотний.

Я міг би дорікати йому і лаяти, нагадати про його не останню роль в бізнесі, який він, виходить, ненавидить, але це нічим би не допомогло. Я цілком з ним згоден.

— Скільки там дівчат зараз?

— Складно сказати. Вони їх міняють, перевозять. Кілька зникли назавжди.

Як же не хочеться продовжувати. Тільки негідник, залучений в цей бізнес, може стільки всього про це знати.

— Розверніться на цьому виїзді, — каже він, — і їдьте назад на північ.

— Куди ми їдемо, Арче?

— Покажу. Тільки доведеться потерпіти.

— Добре. Тепер щодо адреси.

— Ось як би я діяв, якби був поліцією, — каже він несподівано владним голосом. — Я постежив би за цим місцем, за «Атласом», і спіймав би мужика, коли він вийде після сеансу фізіотерапії. Він, мабуть, виявиться місцевим страховим агентом, якому чогось не вистачає вдома і який запав на одну з дівчат — насправді можна замовляти собі вподобану дівчину, але такі запити не обов’язкові до виконання, такі вже у них правила, — або ж він місцевий надокучливий адвокат, як ви, Руде, такий самий нікчемний юрист, який за все береться, та мало що виграє, і за якихось три сотні баксів отримує свою фізіотерапію.

— Далі.

— Далі вони ловлять мужика, добряче його залякують, і за кілька хвилин він співатиме соловейком. Він усе їм викладає, особливо щодо внутрішнього розташування. Вони його доводять до сліз, а тоді відпускають. Вони — копи — вже мають ордер. Вони оточують територію з допомогою якого-небудь загону спецпризначення, і все закінчується чудово. Дівчат звільнено. Торгівців упіймано на гарячому, і якщо копи діятимуть правильно, то неодмінно одразу затримають одного з них. Якщо він розколеться, то видасть усю мережу. Це можуть бути сотні дівчат і десятки головорізів. Це буде неймовірно, Руде, а все завдяки вам і мені.

— Ага, Арче, ми з вами справжня команда.

Я прямую на з’їзд, перетинаю шосе і повертаюся вже на його північний напрямок. Усі, хто спостерігає за моїм фургоном, певно, не розуміють, що відбувається. Мій пасажир відкриває наступну банку — вже третю. Чипси скінчилися, а я впевнений, що там уже понасмічувано крихтами. Додаю газу до сімдесяти миль на годину і повторюю:

— Адреса, Арче.

— Це в передмісті Віста В’ю, близько десяти миль на захід від центру Атланти. Торговий центр називається «Вест Айві». «Фізіотерапія «Атлас» розміщена поряд із «Санні Бой Клінерз». Дівчата з’являться там близько 13:00.

— І одна з них — Джиліана Кемп?

— На це питання я вже відповів, Руде. Думаєте, я б розказував усе це, якби її там не було? Але копам варто поквапитись. Ці типи можуть згортатися і виїздити за лічені хвилини.

Я отримав те, що хотів, тож тепер заспокоююсь. Щось мене смикає кинути:

— Можна мені пива?

Якусь мить здається, що він дратується, ніби йому самому треба усі шість банок, але потім він усміхається і подає одну мені.

Через кілька миль шляху після тривалого приємного мовчання Сванджер киває і каже:

— А он доктор By зі своїм білбордом про зворотну вазектомію. Навіює деякі спогади, так, Руде?

— Я провів тут усю ніч, дивився, як вони шукали. Навіщо ви це зробили, Арче?

— Навіщо я роблю будь-що, Руде? Навіщо я забрав ту дівчину? Навіщо так жорстоко з нею повівся? Вона ж не перша, знаєте?

— Це мене зовсім не обходить. Я лише сподіваюся, що вона остання.

Він хитає головою і якось посмутніло каже:

— Нізащо. Отут з’їдьте на узбіччя.

Тисну на гальма, фургон зупиняється у яскравому світлі реклами доктора By. Сванджер хапає пакунок із грішми, покинувши пиво, і береться за ручку дверцят.

— Передайте тим тупорилим копам, що вони ніколи мене не знайдуть, — кидає він. Він вистрибує, хряцає дверима, і кидається через узбіччя у високу траву, тоді через паркан, і під знак. Спостерігаю, як Сванджер спритно пролазить між масивними опорами, спершу його видно, а тоді силует зникає у високій кукурудзі.

Задля безпеки ще з півмилі проїжджаю по шосе, знову зупиняюся і телефоную копам. Вони слухали кожне слово, сказане в цьому фургоні протягом останньої години, тож мені нічого додати. Наголошую, що було б помилкою шукати і дотискати Сванджера, поки не відбудеться рейд у Атланті. Вони, здається, такої ж думки. Я не спостерігаю жодної активності на полі кукурудзи чи поруч із ним поблизу білборда.